Іван Семесюк - Щоденник Україножера

на природу випхатися вже не вдасться, то влаштуймо природу прямо тут, в кімнаті гуртожитку. Розклав він намета, вбив у підлогу кілочки, частину паркету видер на дрова, закрився в кімнаті та й розпа­лив багаття. Засів у наметі, і розпочав найкоротший турпохід в історії туризму. Досяг мети оминаючи неминучі, на перший погляд, перешкоди простору і часу. Ясно, що потім стався страшний адміністратив­ний шкандаль, але трохи порибалити він таки встиг.

Це був яскравий приклад того, на що здатна людина, яка шанує природу рідного краю, але обставини зава­жають їй досягти мети. Цей митець вирішив питання елегантсько — просто створив собі окрему природу, як Господь Недайбог створив свого часу Вкраїну. Тільки Всесильний довбався кілька днів, а митець створив Десну і чернігівські ліси буквально за десять хвилин.

Митці — це агенти Недайбога на землі.

Pyriatyn total look

Днями подзвонили з села на Полтавщині, і непри­ємним голосом повідомили: вашу хату пограбували агровандали, все покрали, що ви недопалили восени. Мотузок, що висів на паркані за хлівчиком, теж поцупили.

Маємо там занедбану садибку, в цій екологічно чистій дупі. Чистій, бо дуже глибокій, адже вона знаходиться на території заповідника і хащів лісни­цтва. Мешкає там тільки один місцевий алкоголік козацького роду (колишній вбивця), а влітку приїз­дять гарадскіє дачнікі з архетипічними кацапськими прізвищами, на кшталт Матрьошкін (ну чомусь так сталося). Ну оце ж міліція дуже захтіла, аби ми все кинули і на восьму ранку принеслися за стовісімдесят кілометрів від Києва, бо в міліції дуже напружене життя і постійно стаються якісь надзвичайні пригоди. Мусора не мають часу, бо треба срочняком на виїзд, адже в сусідній Дейманівці кнур зґвалтував місце­вого голову та повисмикував у клубі всю проводку, а потім десь дівсь, абощо. Село це таке, що навесні хуй заїдеш, бо причаїлося воно під так званою Горою, а дорогу цілеспрямовано знищено ельфійськими тракторами. Окрім того, шляхом стрімко тече тимча­сова весняна Міссісіпі, буремна і некерована, а кругом люта, запашна краса.

Оце ж мова про нашу міліцію, яка вона кумедна. Кругом багнюка по коліна, похмурий дубовий ліс, обдерті порожні хати, на дубі сидить хижий рябець і мовчить на всю цю гарно вбрану ментовську пиздобратію, яка повилазила з бобіка оформляти адміністративну пригоду. Так мало того, що вони в своїх смішнючих ментовських головних уборах типу shapka, так всі вони ще й на ахуєнних, ледь не анакондових, туфєлах, наче кругом святкова La Scala, що на Європейщині. Такий собі показ нової тоталітарної колекції від бутікової мережі Обжинки Fusion-Grobky limited edition, на тижні моди Pyrjatyn Total look. Як далі жити — поки не ясно.

Світовий сіонізм

Оце нарубав собі трохи пейсів та кручу з них ляльку-мотанку. Кручу і згадую як вперше в житті постраждав від світового сіонізму. Коли я був іще геть малий, то разом зі своїми посіпаками ловив рибку на колгоспному ставку. Взагалі-то, цього робити було не можна, бо ставок охоронявся спеціально вишколе­ним легіонером із сусіднього села. Він був покозаченим сіоністом і мав призвище Лобзон, а вигляд мав, як ото пророк Мойсей із книжки — старий та кудлатий. Звідки він взявся на селі — мені невідомо. Якось під час чергового розкрадання нами колгоспного добра цей світовий сіоніст несподівано напав на нас малих і вчинив страшний ґвалт. З густих куширів, бородатий і в гумових чоботях, вискочив проклятий вкраїножер і пальнув з рушниці, зарядженою сіллю, в небо. Всі ми миттєво пересрали та чкурнули, як зайці, в різні боки. І тоді цей ненависник всього вкраїнського скоїв наругу — зібрав докупи покинуті нами ліщинові вудочки та потрощив їх нахуй, аби ми отримали науку на майбутнє. Отак вони ненавидять Вкраїну і плюють у священні криниці, з котрих ми п’ємо нектар народної мудрості. Але Господь Недайбог його покарав і згодом він помер від старості. Отак буде з кожним, хто зазіхне чи сплюндрує, або ж зганьбить. Омінь!

Наруга

Час розкрити перед громадою всі карти. Вчора вночі їздив в Ізраїль по гроші. Там, в Ізраїлі, виділяють гроші на боротьбу з агроельфійськими сакральними символами — Дідухом та Лялькою-Мотанкою. Я та мої колеги, манкурти й перевертні, так люто ненавидимо все вкраїнське, що продали душі носатому корчмареві.

Головне наше завдання — пересварити вкраїнців, бо вони без нашої підказки ніхуя не сваряться між собою, та страшно одне одного поважають. Але тут з’являємося ми, манкурти й перевертні, і кажемо, що Тарас Шевченко — прикольний поет. Тут громада дає відсіч: він був Святий Пророк і Духівник, а не прикольний! Негайно припиніть наругу! А нам тільки того й треба, бо Ізраїль фінан­сує наругу.

Або ж кажемо, що Леся Українка — кльова тітка. І тут-таки вкраїнці збурюються і встають на оборону: Українка була Незламним Генієм! Не була вона прикольною!

Але ми, манкурти й перевертні, такі падлючі, що гірші навіть за хижих ізраїльських вкраїножерів, тому найобуємо жидівських хазяїв. Річ у тім, що весь світ думає (вкраїножери теж), що в агроельфів сакральні символи — це Дідух і Лялька-Мотанка. Але насправді ми ж то знаємо, які в агроельфів сакральні символи — це трі палоскі і пиво Десант. А ми жидам того не кажемо і тому всі їхні зусилля йдуть нанівець. Бо ми, манкурти й перевертні, і є справжні патріоти. Тільки ніхто цього не розуміє. Шкода.

Тітушка

Дзвонить якось одна істота з телеканалу «Вкра­їна» і просить телефон генія людства, видатного художника Крадія Бурмиленка, з метою запропону­вати йому участь в передачі про гопників, жлобів і бандитизм. Свого часу він намалював парадний портрет уславненого в народних переказах бойового агроельфа Вадіка Тітушка, і саме цей твір хотіли бачити на передачі разом із автором. Я надав цій пані потрібну інформацію, але Бурмиленко відмо­вивсь від участі в ефірі, оскільки був ангажований на ранковий бодун. Отже, довелося мені їхати на це їбуче шоу, взявши під пахву портрет пана Тітушка. Ну, оце ж припиздив я рано-вранці на запис, в доброму гуморі, і ніщо не передбачало ніякого медіа-лиха. Втім, Недайбог розпорядивсь інакше.

Оскільки я не був в курсі інтриги, що її затіяли спів­робітники цього упирятника, я прикульгав в ту люту дупу з метою розповісти про соціал-гумористичний проект «Жлоб-арт» і донести людям крихту правди про життя. Але, не попереджений про телезаколот, несподівано зустрів біля входу в жахливий ангар безпо­середньо самого пана Тітушка, який курив сігарету в компанії підозрілої жінки, що статурою нагадувала літню клопиню. Своїми очима вони вгледіли знайо­мий абрис у рамці й чемно підійшли до