Мартін Андерсен Нексе - Пасажири вільних місць

class="book">Брати завше були вкупі. Кілька років підряд вони наймалися в далекий плав, ловили альбатросів біля Нордкапа та скумбрію в Північному морі, вирушали в Південну Америку по червоне дерево і в Гренландію по кріоліт.

Проплававши десять років, вони стали клопотатися, щоб їх прийняли до школи штурманів, Ларсове прохання вдовольнили, а Петера не взяли. І Ларс не захотів розлучатися з братом.

Того року вони найнялися на баржу, що зі Ставангера везла дерево до Гавра. З Гавра судно впорожні попливло до Гула, де набрало вугілля для Малаги на Середземному морі. А з Малаги мало знову вернутися до Гула з вантажем оливкової олії.

Від самого Гула їм довелося плисти під супротивним вітром і часто давати кружка, тому аж за шість тижнів вони досягли найпівнічнішого місця іспанського узбережжя. Там судно підхопив «португалець» і за дві доби доправив навколо Іспанії в Середземне море. Пізнім ранком вони побачили Малагу з зубчастим мавританським замком і підняли прапор, викликаючи лоцмана. Назустріч їм прибули човни з розмаїтим крамом, і серед них один з овочами; коло стерна в ньому сиділа огрядна брудна жінка. Матроси поперехилялися через поруччя й поїдали її очима, — подорож-бо їхня була дуже довга. Тим часом підпливли лоцманський човен та службовець з митниці, і після обіду баржа пристала до берега.

На набережній лежали засмаглі, присохлі на сонці вантажники й щось гукали, походжали продавці з кошиками на головах, пропонуючи помаранчі та мушмулу, на причальних стовпах сиділи жінки і на мигах закликали матросів до себе. Легковажне життя півдня, яскраві овочі, дешеве кохання.

Над вечір прийшли ще жінки — багато жінок. Вони тинялися набережною, спинялись побіля судна й починали перемови з матросами: «Queres? Queres?»{Хочеш? Хочеш? (Ӏсп.)} Капітан велів відплисти на кілька метрів від суходолу. Жінки були худі, негарні й брудні, ходили перевальцем і мали під очима синці. Вони продавали себе за дві морські галети, спали на брукові, підстеливши благеньку шаль, і вмивалися вранці на укосах, що вели до води.

Загалом моряки не знають життя чужих країв, хоч і відбувають далекі подорожі. Води й неба вони мають удосталь, але суходолу й життя на ньому не бачать. Їм не часто доводиться бувати на березі, чимало міст не мають пристані, й судна вантажать і розвантажують із човнів на рейді. Тоді важко попасти на суходіл. Крім того, протягом дня на кораблі багато всілякої роботи, а як часом моряки й виберуться ввечері на берег, то рідко котрому пощастить уникнути зустрічі з такими обшарпаними, голодними жінками.

Ларса й Петера відпустили на берег разом. Вони обминули морських сирен і подалися на яскраво освітлену, вимощену деревом головну вулицю. Була та вечірня пора, коли вся Іспанія, що може ще рухатись, виходить на прогулянку. Там було чимало блискучих очей, однак жадні з них не вшанували поглядом двох простих матросів. Брати мовчки дійшли до майдану. З однієї кав’ярні долинав стук кастаньєт, у залі намальовані дівчата в коротеньких спідничках танцювали фанданго, високо закидаючи ноги. Брати видряпалися на підмурок водограя і поверх непрозорих шибок дивились якийсь час на розпалених танцем краль. Тоді мовчки, замріяно поплентали далі і вийшли на вужчі вулички з високими будинками, де балкони майже торкалися один одного.

В одному місці дерев’яна брама була відчинена, і вони зазирнули крізь гратчасту з кованими візерунками хвіртку на андалузьке подвір’ячко з водограєм посередині й чотирма колонами по боках. Під колонами висів ліхтар і лив червоне світло на темні мирти. А під миртами сиділо дві молоді жінки в білих сукнях.

Петер спинився й захоплено став їх роздивлятися, а Ларс підійшов і поторсав за хвіртку. З’явилася гладка літня жінка з в’язкою ключів і впустила їх, замкнувши за ними хвіртку.

Вони кілька разів відвідували той будинок, і Петер палко закохався в одну з молодих жінок. Вона розмовляла по-англійському й кілька років жила з чоловіком на Гібралтарі, а потім чоловік утік від неї. Жінка та була гарна з себе.

Ларса стурбувала Петерова закоханість і, коли їх відпускали на берег, він пробував звабити брата іншими жінками. Але Петер наполягав на своєму й нічого не хотів чути.

Одного ранку Ларс мив поміст, а Петер примощував бочку на дощівку. Над суходолом гуркотів грім. Брати не розмовляли, це вперше за своє спільне життя вони посварилися, і все через ту жінку. Петер надумав одружитися з нею, а Ларс був проти. Ларс надто просто дивився на жінок, щоб засуджувати братову любку за її поведінку. Вона заробляла собі на хліб тим, що від. давалася кожному, хто трапиться, а як її вирвати з цих умов, то з неї може вийти добра жінка, як і з кожної іншої. Ларса найдужче непокоїло те, що вона не ставилась поважно до своєї обіцянки, надто легко вона її давала. Бачиться, серце її полонив один англійський капітан.

З пристані прибіг посланець від торговельного агента, переліз через поруччя на судні й віддав штурманові пошту. Братам теж був лист. Ларс розпечатав конверта. Петер заглядав йому через плече. Лист прийшов з дому, написав його побожний швець, їхній сусіда, з материного голосу. Мати лежала в ліжку з розрубаною п’ястю, а батько відійшов до брукованого золотом Давидового міста, домівки праведних. Це сталося несподівано, та вже так захотів господь у незбагненній премудрості своїй. Ще вранці відбулися молитовні сходини, швець промовляв на них, а тоді взяв слово батько й говорив вельми переконливо. Після сходин він зробився дуже мовчазний, але по обіді вдома знову почав розмову з нею, казав чудові слова про навісне повстання диявола проти царства божого, про божу потугу й жахливий морок пекла. Потім багато такого, що вона не втямила, тоді трохи помовчав, аж раптом схопився з місця й зробився сам не свій: став скреготати зубами й погрожувати дияволам, яких тільки він бачив. Змагаючись зі спокусником, він схопив великого ножа і спершу взяв за нечисту силу свою дружину, різонув її по руці, а тоді став колоти власне тіло. Мати побігла кликати сусідів на допомогу. А як вернулася з ними, він лежав на підлозі з перерізаним горлом. Невдовзі він заснув навіки з найменням господнім на вустах…

Ларса скувала сіра, холодна млявість, що завше посідала його в хвилини великого душевного струсу.