Джон Гришем - Інформатор

class="book">Макдовер нічого не знала про його банду і не хотіла знати. Вона спілкувалася виключно з Бонном Дюбосом або, іноді, з Хенком, його вірним асистентом. Бонн знайшов її вісімнадцять років тому. Тоді вона працювала адвокатом у маленькому провінційному містечку, намагаючись заробити собі на пристойне життя й виношуючи план помсти колишньому чоловіку. Він запропонував свою ідею забудови індіанських територій, які будуть приносити великий дохід завдяки казино. На шляху до здійснення плану стояв старий суддя. Якщо його позбутися, а заразом іще однієї чи двох інших перешкод, то можна вже починати звозити бульдозери на ті землі. Дюбос запропонував Клаудії фінансувати виборчу кампанію та зробити все для того, щоб її обрали окружним суддею.

Бонну Дюбосу було близько сімдесяти років, але на вигляд він мав максимум шістдесят. Він завжди мав гарну засмагу і носив яскраві теніски, тож складалося враження, що це один із тих багатіїв на пенсії, які люблять поніжитись під флоридським сонцем. Дюбос був двічі одружений, обидва рази розлучився і уже довгий час жив сам. Коли Клаудія стала суддею, він почав робити їй певні натяки, але відразу отримав відмову. Бонн був на п’ятнадцять років старшим; можливо це не така вже й велика різниця, але між ними не було якоїсь іскри. У тридцять років Клаудія змирилась із тим, що надає перевагу жінкам. До того ж Бонн здався їй страшенно нудним. Людина без освіти, яку цікавить тільки риболовля, гольф і будівництво нового супермаркету чи поля для гольфу. Водночас темний бік цього чоловіка її й досі лякав.

З часом з’явилися нові деталі справи, апеляційний суд почав ставити запитання, до того ж ходили різні чутки, і Клаудія засумнівалася, чи справді Джуніор Мейс убив свою дружину та Сона Разко. До і під час суду вона була впевнена у його провині й тому хотіла винести справедливий вердикт задля добра людей, які щойно за неї проголосували. Але з часом, набувши трохи більше досвіду, суддя Макдовер почала сумніватися. Проте справу було закрито, і вороття не було. Та й чому б вона мала перейматися? Сон і Джуніор більше не заважали. Казино збудували. Все в житті складалося просто чудово.

Насправді Клаудії не хотілося вірити, що Джуніор невинуватий. Адже тоді це означало б, що хтось із банди Дюбоса продірявив голову Сону Разко та Ейлін Мейс. Хтось зробив так, щоб інформатори, які свідчили на суді, зникли. За маскою напускної хоробрості Клаудія приховувала смертельний страх. Вона боялася Дюбоса та його хлопців. Десять років тому між ними виникла сварка. Тоді Клаудія запевнила Бонна: якщо з нею щось станеться, то усі одразу ж дізнаються про його оборудки.

За роки співпраці їхні стосунки перейшли у більш цивілізовану форму — взаємну недовіру, коли кожен грає певну роль. Макдовер мала повноваження закрити казино з низки причин, і вона уже довела, що не боїться так зробити. Дюбос відповідав за усю брудну роботу й мав тримати таппакола під контролем. Від цього союзу обоє мали зиск, і статки їх постійно зростали. Просто дивовижно, як вантажівка готівки допомагає підтримувати дружні стосунки й не помічати взаємної недовіри.

Клаудія і Бонн сиділи у прохолодному приміщенні й дивились на поле для гольфу, смакуючи напої. Обоє раділи цій співпраці та неймовірному багатству.

— Чи є вже якісь новини про Північні Дюни? — запитала Клаудія.

— Усе йде за планом. Земельна рада засідає на наступному тижні, й вона має підтримати проект. За два місяці ми вже будемо готувати майданчик, — відповів Бонн.

Північні Дюни мали стати найновішим доповненням до його імперії гольфу. Там буде тридцять шість лунок, озера та ставки. Сучасні будинки та чудові маєтки будуть розташовані навколо величезного бізнес-центру, міської площі та амфітеатру. І все це лишень за два кілометри від пляжу.

— Ти вже домовився з контролерами? — поцікавилась Клаудія. Дурне запитання. Гроші, які він щойно сюди приніс, — це точно не його єдиний хабар.

— Три проти одного, — сказав Дюбос. — Звісно, рішення буде прийнято не одностайно.

— Чому ти його не позбувся?

— Ні, що ти, він нам потрібен. Не можна допускати, щоб усе вирішувалося надто просто. Три проти одного — це чудовий варіант.

Насправді у цій частині країни не було потреби давати хабарі. Наприклад, якщо говорити про будь-які будівлі, від багатоповерхових будинків у закритих районах до невеликих торгівельних центрів. Потрібно лише зібрати папку документів з напівправдивою інформацією і підписати її «економічний розвиток». В додатку пообіцяти сплачувати податки, створити нові робочі місця — і ось уже високопосадовці потягнулися до печаток. Якщо ж хтось згадував про проблеми довкілля, транспорт чи переповнені школи, їм одразу відмовляли. Таких людей називали лібералами, чи зеленими, або ще гірше — «селюками». Бонн зрозумів правила цієї гри дуже давно.

— Як щодо додаткових будівель? — запитала жінка.

— Звісно, ваша честь. Що тобі більше подобається: поле для гольфу чи хмарочос?

— Наскільки високим буде цей хмарочос?

— Який би тобі хотілося?

— Я б хотіла бачити з вікна океан. Це можливо?

— Без проблем. Поки що це десятиповерховий будинок, залишається добудувати ще половину — і у безхмарний день звідти можна буде побачити морську затоку.

— Мені б цього хотілося. Виду на океан. Якщо не пентхаус, то щось подібне.

План нового житлового комплексу доручили розробити легендарному забудовнику з Флориди, відомому як Кондо Конрой. Через поспіх і метушню, що часто супроводжує спорудження хмарочосів із видом на океан, план у процесі будівництва змінювали, стіни постійно переміщали. Невдовзі будівництво закінчили, але забули сповістити про це Земельну раду. Тепер будинок можна було використовувати у різних цілях, зокрема, й не дуже законних. Бонн знав,