Люко Дашвар - Мати все

прости Господи, замкнути. І не на день… На все життя! Молюся… З ранку до ночі молюся, щоби Господь відвів біду. Щоби не знайшла вона нещасне дитя на поталу сатані, не привела в цю кімнату… Для неї готує. Для майбутньої невістки. Знаю… Знаю, як буде. Золотом закидає, увесь світ пообіцяє, обкрутить розмовами своїми звабливими, тільки би дурникові добре було. Ой, гріх! Ой, гріх смертельний. Непрощенний! Непрощенний, хоч лоба потім розбий у молитвах із поклонами. Як я її просила… Ви ж, казала, знаєте: не можна так тяжко грішити. Не можна. Та тільки матінку твою ніхто не зупинить! Не на конференції вона… Блукає десь… Шукає ляльку для синочка свого, хай би воно краще малим померло, ніж… – Перелякалася, захрестилася. – Що це я? Що? Прости мене, Боже, дурепу грішну! Не винний хлопець. Геть не винний. Янгол нещасний… Краще би матінка твоя змалечку його на травичку випускала та до людей привчала – але ні! Собі все! Тільки собі! Щоби тільки вона на синочка свого дивилася! Тільки для неї він ріс…

Замовкла. На бліду Ліду глянула – перелякалася ще більше.

– Ох я дурна баба! Намолола чортзна-чого! Не слухай мене, Лідусю. Заспокойся, серденько. Не знайде. Однаково не знайде. Хоч увесь світ обійде, ні з чим повернеться. Бог усе бачить! Не допустить. Нізащо не допустить! Не знайде вона дівчину…

Задихнулася, закашлялася. Сльозу втирає.

Ліда вхопилася за няньчину руку. Притулилася до неї всім тілом.

– Знайде… – прошепотіла. – Сама знаєш…

Ще довго в кухні товклися. Приголомшені, розбурхані, безсилі…

– Чому мама мені нічого не розповіла? – випитувала Ліда.

– Хтозна. Хіба матінці твоїй у голову залізеш? Мабуть, остерігалася, що проти будеш. Та й щоб ти кімнату свою до часу не бачила. А розрахунок її зрозумілий. Невістка все життя при Платонові скнітиме. Ти ж зірвалася з гачка. Заміж вийшла… Прийшла-пішла, тенди-сенди… А йому, крім сексу, і побалакати хочеться з живою людиною, і посміятися, і поплакати… Воно ж – живе, хоч від тих ліків зовсім охляло і змарніло. Дай мені, Боже, віку, щоби я довше Платосика оберігала.

– Хіба я коли від брата відмовилася б?

– У тебе, Лідусю, своє життя. Ото й живи – не смикайся.

Ліда підвелася, мовила вперто:

– Піду до нього. Не зупиняй.

…Платон сидів на підлозі. Тлумачний словник іноземних слів розгорнутий на літері «В». Вії опущені: читає. Босий! От же чудний! Штани і футболка його не дратують. Чому про взуття чути не хоче?

Ліда вклякла на порозі, подивилася на брата. Змарнів? Ніби ні. Блідий, звичайно. Сказати Ангеліні, щоб кімнату провітрила. «Красунчик!» – згадала слова повії. О так! Вийшов би на вулицю – дівчата попадали б. Високий, стрункий, тіло майже ідеальне, а все – Іветта. Змалечку привчила сина до зарядки і тренажерів, сама робила йому масаж, силоміць – під душ. Який же гарний! Чорне волосся, бліда шкіра, правильні риси обличчя, сині очі. Шляхетніше не буває. От, приміром, у Ліди теж довге чорне волосся і сині очі. Та хіба їх можна порівняти? Ліда – звичайна. Мабуть, у тата. Платон – неймовірний. І такий же красивий, як мама. Ну і кого поряд із ним поставиш?

– Привіт, Тохо! – Ліда мало не розридалася. Та хіба можна? Мати раз і назавжди заборонила виказувати при Платонові сильні емоції.

Платон відволікся від книжки, подивився на сестру.

– Лідо… Ти знаєш таке слово «віварій»?

– Ні…

– Хочеш знати?

– Так.

Платон відклав словник, уважно подивився на сестру.

– Літера «В»! Віварій. Від латинського «віваріум». «Вівус» значить, «живий». Віварій – приміщення для утримання піддослідних тварин. Чи призначених для демонстрації. Дуже просто. Так?

– Так. – Вона ще думала про інше.

– Ми живемо у віварії? – Почула голос брата.

– Що? – Похолола. – Ти… Ти не так зрозумів…

– Як треба розуміти?

– Чекай… Давай я тобі розкажу…

– Де дівся твій живіт? Ти розповісти обіцяла минулого разу, а потім зникла…

– Ти скучав?

– Так, але не дуже, – відповів спокійно. – Я розмовляв із тобою, коли спав.

– Як це? Я… снилася тобі? Приходила вві сні?

– Ні. Уві сні приходить тато і кінь. Пам’ятаєш того коня?

– Так. А я?… Хіба не разом із тим конем? І татом?

– Ні, – відповів Платон серйозно. – Я розмовляю з тобою, коли вдаю, що сплю.

– Що? – Здавалося, цей день ніколи не вичерпає приголомшливих новин. – А нащо ти вдаєш, що спиш?

– Ми всі живемо у віварії, Лідо, – спокійно сказав Платон і згорнув словник.

Розмову закінчено. Коли брат припиняв спілкування і заглиблювався у власний світ, Іветта категорично забороняла турбувати його. Та сьогодні був особливий день.

– Ти… Ти вивчаєш нове слово? – Лідин голос затремтів. Вона хотіла спитати про інше. Як у святого, як у блаженного, що розмовляє з Богом. Про те, що мав на увазі Платон, коли сказав: «Ми всі живемо у віварії»… Хто це – всі? Мама, Ангеліна і вони з Платоном? Чи взагалі – всі…

Платон уже відклав книжку.

– Ні, – відповів. – Я не вивчаю нове слово. Я ще не розібрався з цим…

Стас спочатку не повірив. Скривився презирливо.

– І куди твоя матінка поїхала наречену шукати? У психушку?

– Навіщо ти так, Стасику? – образилася Ліда. – Ти нічого не знаєш про мого брата. Ти бачив його лише раз чотири роки тому. Платон… виріс. Став таким…

– Надзвичайним?

– Це не смішно. Припинімо. Дарма я розповіла…

– Значить, до матінки ходила? – врешті второпав Дезінфікатор.

Ліда насторожилася.

– Я не хотіла… Так вийшло. Ти сам наполягав… Її не було. Вона шукає дівчину… Для Платона.

– Лідо! Ти жартуєш?

Подивився на дружину. Ні. Які жарти? На очах сльози, зблідла. Насупився. Так ось за що грошики… «А мені що?! – подумав. – Я ж не збираюся того Платона всиновлювати і зад йому підтирати. Хай що хоче, те й робить. Ліду шкода. Буде тепер перейматися».

– Ну досить, досить… Усе добре. У матінки твоєї нічого не вийде. Забудь.

– Я спробую…

Стас заглянув Ліді в очі:

– Відволічемося? Хочеш?

– Так, – насторожено. – Тільки зараз… навряд чи вийде.

– Вийде, Лідо. Повір!

Із усмішкою всадовив її на диван, відкрив кейс, витяг диск.

– Що це? – запитала здивовано.

– Сюрприз!

Уставив диск у DVD-програвач домашнього кінотеатру з екраном на півстіни. Підсів до Ліди, обійняв. Умикнув.

– «Дискавері»? – спробувала вгадати наївна Ліда.

На екрані виникла повногруда гола білявка і без увертюр хижо вхопила за груди так само голу й таку ж гидку брюнетку. Кімната наповнилася тваринним стогоном… Стас збуджено заіржав. Ухопив Ліду за груди: дикий нічний секс після тієї пригоди не забувся, вимагав розвитку!

– Німецьке порно… – тільки і прохрипів. – Роби