Ольга Токарчук - Правік та інші часи

У Місі смутнішали очі, коли вона дивилася на довкілля: пласка сіра земля, вкрита сухою травою, мов на цілині. Тому Міхал накупляв для Місі саджанців. І впродовж одного дня розбив навколо дому щось таке, що колись мало стати садом: яблуні, груші, сливи і волоські горіхи. В самій середині посадив напрочуд схожі одна на одну коштели, дерева, що родять плоди, котрі спокусили Єву.

Час Папужихи

Після смерти матері та після того, як сестри вийшли заміж, а Павел одружився з Місею, Стася Боська залишилася з батьком.

Тяжко жилося зі старим Боським. Він був вічно чимось незадоволений. Часом огрівав доньку чим попало, коли вона спізнювалася з обідом. Стася ховалась тоді в смородину, присідала поміж кущами й плакала. Намагалась плакати тихенько, аби ще більше не розлютити батька.

Коли Боський дізнався від сина, що Міхал Небеський купив ґрунт під будівництво дому для доньки, то не міг заснути. Потім кілька днів вигрібав усі свої збереження і також купив землю — там само, поруч Міхалової. Постановив збудувати там дім для Стасі. Довго над цим міркував, коли сидів на даху в дідича. «Чому Міхал Небеський може збудувати дім доньці, а я, Боський, не можу? — роздумував він. — Хіба я не годен збудувати дім?»

І Боський почав будувати дім.

Він розмітив палицею на землі прямокутник, а наступного дня почав копати рівчаки для підмурка. Дідич Попельський дав йому відпустку: то була перша відпустка в житті Боського. Згодом він зносив з околиці велике та мале каміння, білі шматки вапняку, які рівно вкладав у викопані ровики. Це тривало місяць. До Боського приходив син Павел, кричав над викопаними ямами.

— Тату, що ви робите? Звідки візьмете гроші? Тату, не робіть із себе посміховиська й не будуйте в мене під носом якогось курника.

— Ти що, вже зазнався? Я будую твоїй сестрі дім.

Павел знав, що не існує такого способу, в який можна було б переконати батька, і нарешті привіз йому хуру дощок.

Тепер будинки росли майже одночасно. Один був великий і стрункий, з окатими вікнами й просторими світлицями. Другий — малий, присадкуватий, згорблений та з підсліпуватими віконцями. Один стояв на відкритій місцині, на тлі лісу й Ріки. Другий — утиснений у клин між Гостинцем і Вольською дорогою, захований у смородині та дикому бузку.

Коли Боський був зайнятий будівництвом дому, Стася мала менше клопоту. До полудня порала худобу, а потім бралася за обід. Спершу йшла у поле й з піскуватої землі копала картоплю. Мріяла, що, може, знайде скарб під кубахами: замотані в ганчірку коштовності або скриньку з доларами. Коли пізніше чистила дрібну картоплю, то уявляла собі, що вона — знахарка, а картоплини — це хворі люди, які приходять до неї; вона відразу ж забирає від них усі хвороби і очищує їхні тіла від усіляких нечистот. Потім кидала обчищену картоплю в окріп і уявляла собі, що варить еліксир краси, а коли вип’є його сама, то життя зміниться раз і назавжди. Побачить її на Гостинці якийсь лікар або адвокат з Кельц, засипле подарунками і покохає, мов княжну.

Тому готування обіду тривало так довго.

Уява — це, власне кажучи, творення, це міст єднання між матерією й духом. Надто, коли робиться це часто й інтенсивно. Тоді образ перетворюється на краплю матерії і приєднується до течії життя. Інколи на цьому шляху щось у ньому деформується і змінюється. Отож усі людські прагнення, якщо вони достатньо сильні, здійснюються. Однак не завжди до кінця так, як того очікувалось.

Одного разу, виливаючи з порога помиї, Стася побачила незнайомого чоловіка. Й було це зовсім так, як у її мріях. Він підійшов до неї й запитав дорогу на Кельци, а вона відповіла. Пару годин потому він повертався назад і знову зустрів Стасю, цього разу з коромислом на плечах, допоміг їй, і вони розмовляли довше. Правда, він не був ні адвокатом, ні лікарем, а робітником пошти, який працював на прокладанні телефонної лінії з Кельц до Ташува. Стасі він видався веселим і впевненим у собі. Домовились прогулятися в середу й потанцювати в суботу. Й було подиву гідним те, що сподобався старому Боському. Прибульця звали Папуга.

З цього дня Стасине життя точилося по-іншому. Стася розцвіла. Бувала в Єшкотлі й робила закупи в Шенбертів, і всі бачили, як Папуга возить її бричкою. Восени тридцять сьомого року Стася завагітніла, а на Різдво Христове вони взяли шлюб. Стася стала Папужихою. Скромна весільна вечеря відбулася в єдиній кімнаті щойно закінченого будиночка. На другий день старий Боський поставив упоперек хати дерев’яну стіну і таким чином розділив дім пополовині.

Влітку Стася народила сина. Телефонна лінія потяглася вже далеко поза межі Правіка. Папуга з’являвся лише по неділях, був стомлений і вимогливий. Його дратувала ніжність дружини, й він сердився, що треба так довго чекати на обід. Пізніше приїжджав лише щодругої неділі, а на Всіх Святих не з’явився взагалі. Сказав, нібито мусить відвідати могили батьків, і Стася йому повірила.

Коли, чекаючи його на Святий Вечір, вона побачила своє відображення у шибі, яку ніч перетворила на дзеркало, то зрозуміла, що Папуга зник назавжди.

Час Місиного янгола

Коли Міся народила свою першу дитину, янгол показав їй Єрусалим.

Міся лежала в спальні у білій постелі, в запаху вишуруваної лугом підлоги, відділена від сонця репсовими шторами з ліліями. Були лікар з Єшкотля, й повитуха, і Женовефа, й Павел, який стерилізував усілякі інструменти, і янгол, якого не бачив ніхто.

Місі все плуталося в голові. Була змучена. Болі накочувалися, й вона не могла дати собі з ними раду. Потім провалювалася в сон, напівсон, марення наяву. Їй здавалося, ніби вона маленька, наче зернятко кави, і що падає у вир млинка, величезного, немов палац. Провалюється в чорні щелепи і потрапляє між шестерні млина. Болить. Її тіло перетворюється на пил.

Янгол бачив Місині думки та співчував її тілу, хоча й не розумів, у чому насправді полягає біль. Тож він забрав на мить Місину душу у зовсім інше місце: показав їй Єрусалим.

Міся побачила величезні простори блідо-жовтої пустелі, що лежали хвилями, немовби перебували в русі. У цьому морі піску, в похилій долині було місто. Округле місто. Його оточували мури, що мали чотири брами. Перша брама була Молочна, друга — Медова, третя — Винна, а четверта — Оливкова. Від кожної брами вела всередину одна дорога. Першою гнали волів, другою вели левів, третьою несли соколів, а