Ольга Токарчук - Правік та інші часи

чого їй чоловік і діти, нехай ще трохи побачить життя… Де вони житимуть? Де Павел працюватиме? Він же сам ходить до школи. Ні, мусимо ще зачекати.

— На що чекати? Щоб потім брати шлюб поспіхом, на ґвалт?

Тоді Міхал придумав дім: він збудує доньці великий зручний дім на добрій землі. Обсадить його садком, зробить погріб і поставить огорожу. Такий дім, аби Міся не мусила покидати їх, щоб вони могли там мешкати всі разом. Вистачатиме в ньому кімнат на всіх, а їхні вікна виходитимуть на чотири сторони світу. І буде це дім на підмурку і з піщаника та стінами зі справжньої цегли, яку утеплять ізсередини найкращим деревом. І буде в ньому й перший поверх, і другий, і горище, й підвал, і засклений ґанок, і балкон для Місі, аби вона могла на свято Божого Тіла бачити процесію, що в’ється полями. У цьому домі Міся зможе мати багато дітей. Буде там також кімната для челяди, бо Міся мусить мати челядь.

Наступного дня він пообідав раніше й обходив Правік у пошуках місця під дім. Думав про Гірку. Думав про толоки над Бялкою. Усю дорогу підраховував, що будівництво такого дому триватиме щонайменше три роки, і на цей час він відтягне Місине заміжжя.

Час Фльорентинки

Великої Суботи вона вибралася з одним зі своїх псів до костьолу, щоб посвятити їжу. Поставила в кошик слоїк молока, котре живило її та псів, бо тільки це й мала вдома. Прикрила його свіжим листям хрону та барвінком.

В Єшкотлі кошики зі свяченим ставлять на бічному вівтарі Матері Божої Єшкотльовської. Бо то жінка мусить займатися їжею — як приготуванням, так і її освяченням. Бог — чоловік, у нього на думці важливіші справи: війни, катаклізми, завоювання, далекі виправи… Їжею займаються жінки.

Отож люди несли кошики до бічного вівтаря Матері Божої Єшкотльовської й чекали на ксьондза з кропилом. Кожен сидів мовчки на лавці, бо костьол у Велику Суботу темний і глухий, наче печера, мов бетонне бомбосховище або склеп замордованого Сина Божого.

Фльорентинка підійшла до бічного вівтаря зі своїм псом, що звався Козел. Поставила кошик поміж решти кошиків. У них була ковбаса, паска, хрін на свята, барвисті писанки та гарно випечений білий хліб. Ах, яка голодна була Фльорентинка, який голодний був її пес.

Фльорентинка подивилася на ікону Матері Божої Єшкотльовської й побачила на її гладенькому обличчі усмішку. Козел обнюхав чийсь кошик і витяг з нього шмат ковбаси.

— Так собі тут висиш, добра Пані, і усміхаєшся, а пси дари твої поїдають, — промовила Фльорентинка напівпошепки. — Часом важко людині зрозуміти пса. Ти, добра Пані, напевно, однаково розумієш і тварину, й людину. Либонь, знаєш навіть думки Місяця…

Фльорентинка зітхнула.

— Йду помолитися до твого чоловіка, а ти попантруй мені пса.

Вона прив’язала собаку до огорожки перед чудотворною іконою між кошиками, прикритими нитчастими серветками.

— Зараз повернусь.

Знайшла собі місце в першому ряді між вишикуваними жінками з Єшкотля. Вони трохи відсунулись од неї й перезирнулися, порозумівшись поміж собою поглядами.

Тим часом до бічного вівтаря Матері Божої Єшкотльовської підійшов церковний сторож, який мав слідкувати за порядком у костьолі. Найперше зауважив якийсь рух, однак його очі довго не могли зібрати докупи того, що побачили. Коли він зрозумів, що це отой великий гидкий і шолудивий пес щойно шурував по кошиках зі свяченим, то захитався від обурення, а в обличчя вдарила кров. Вражений цим святотатством, він кинувся, щоб вигнати нахабну тварину. Схопив шнурок і руками, що тремтіли від обурення, розплутував вузол. І тоді від ікони долинув до нього тихий жіночий голос:

— Не займай пса! Пантрую його Фльорентинці з Правіка.

Час дому

Рови на фундамент було викопано чітким квадратом. Його сторони відповідали чотирьом сторонам світу.

Міхал, Павел Боський і робітники зводили стіни спочатку з каменю, — це був підмурівок, — а потім — з дерев’яних балок.

Коли зімкнули склепіння погреба, почали говорити про це місце «дім», однак лише як збудували дах і ввінчали його квітами, став він домом насправді. Бо ж дім починає своє буття тоді, коли його стіни замикають собою шмат простору. Цей замкнений простір є душею дому.

Будували дім два роки. Квіти на дах причепили влітку тридцять шостого року. Перед будинком зробили собі фото на згадку.

В домі збудували підвали. В одному з них було двоє вікон, він мав стати житловим приміщенням і літньою кухнею водночас. Другий мав одне вікно — призначили його під комірчину, пральню та зберігання картоплі. Третій не мав вікон узагалі — тут був сховок — про всяк випадок. Міхал під цим третім наказав викопати ще один, четвертий погріб, малий і зимний — на лід і на невідомо що.

Перший поверх був високий, на підмурівках з каменю. Йшли на цей поверх сходами з дерев’яною балюстрадою. Було два входи. Один вів з дороги, через ґанок просто до великого передпокою, з якого можна було перейти до кімнат. Другий вхід провадив через сіни до кухні. Кухня мала велике вікно, а навпроти стояла піч із блакитного кахлю, який у Ташуві вибирала Міся. Піч оздобили мідним окуттям і вішаком. Кухня мала троє дверей: до найбільшої кімнати, під сходи та до комірчини. Перший поверх був кругом приміщень. Якщо б повідчиняти усі двері, можна було б ходити колом.

З передпокою сходи вели на другий поверх, де ще чотири кімнати чекали свого закінчення.

Над усім цим був третій поверх — горище, на яке виходили дерев’яними вузькими сходами. Горище полонило малого Ізидора, бо вікна дивилися на всі чотири сторони світу.

Ззовні дім був обшитий дошкою, викладеною, мов риб’яча луска. Це був задум старого Боського. Старий Боський звів також дах, так само красивий, як і дах дідичевого терема. Перед будинком ріс бузок. Ріс тут тоді, коли будинку ще не було. Тепер відбивався в шибках вікон. Біля бузку поставили лавку. Під бузком зупинялися люди з Правіка й дивувалися дому. Ніхто в околиці не збудував такого палацу. Також приїхав кіньми дідич Попельський і поплескав Павла Боського по спині. Павел запросив його на весілля.

У неділю Міхал поїхав за парафіяльним ксьондзом, аби освятити дім. Ксьондз став на ґанку і роздивлявся схвально.

— Гарний дім ти збудував доньці, — сказав той Міхалу.

Павел стенув плечима.

Врешті почали завозити меблі. Більшість з них зробив старий Боський, але були й такі, які привезли кіньми з Кельц. Наприклад, великий дзиґар, що ставився на підлогу, шафу й округлий дубовий стіл