Влада Клімова - Не сестри і не брати, Влада Клімова

Коли я зайшла до хати Алла вже повкладала дітей і сама збиралася лягти. Та ввічлива гостя і господиня привіталася, підняла рушничок з тарілки на столі й сказала:

– Вітаю вдома! Віко, хочеш поп'ємо чаю? Я тут печива напекла. Дітям сподобалося. Я ж раніше пекарем була...

Вона гірко прикусила губу, а я піймала себе на думці, що сьогодні день спогадів. Приємних і страшних, всіх потроху. Які вже є, але вони складають сутність нормальної людини. Тільки ті, що відібрали в нас звичайне й дороге ніколи не зможуть похвалитися подібними барвами душі, бо вони її просто не мають!

– Дякую, не відмовлюсь. Сьогодні мене всі пригощають. Була у тата на блокпості й там смачно нагодували. Знаєш, Алло, хочу кинути на своїй сторінці в мережі нарис, про наших надзвичайних людей, на кшталт тебе. Інтерв'ю мені даси? – всілася за стіл та з чашкою чаю у руці вдихала приємні аромати випічки охтирської майстрині. – А що про мене писати? Я ж ніхто. Колись звичайна щаслива баба, яка добре ладнала з тістом і з людьми. А тепер ось тобі жити заважаю, – попиває чай щира й скромна українка.

– Біда та й годі! Та не заважаєте ви мені. Навпаки я радо додому приходжу. Уяви, що було б зі мною, якби чекали на мене тут лише чотири стіни. А з вами мені навіть сумувати добре. Дякую тобі, дуже смачно! Піду спати, на сьогодні вже досить подій. Але ми ще обов'язково поговоримо про Аллу Довжик. Тихої нам ночі! – зморено чвалаю до ванної кімнати й скоро забираюся в ліжко.

Там ще кілька разів набираю Захара, а потім бачу, що мене хоче почути мама. Побачимо: чому це їй не спиться о такій порі?

– Мамуню, доброї ночі! Сподіваюся, просто так телефонуєш? У вас там все гаразд? – відразу чіпляюся, мов кліщ.

– Дякувати Богу, все добре. Боялася розбудити, але ж знаю, що ти допізна не спиш. А мені треба фантастичну новину повідомити... – тягне улюблену паузу вона.

– Що, мамо? Кажи!

– Зацікавила? Це все дідові вибрики. Через його нескінченні казки крихітка сьогодні перше слово сказала. Сиділа собі з ним посеред двору, а потім так впевнено й чітко каже: «Мама». І посміхається, квіточка наша весняна. Уявляєш, як ми вже підросли? – пишається їхніми з дідом досягненнями наша вихователька, а я відчуваю у собі неймовірну радість та разом з тим щиросердну ненависть до гадів, котрі не дали мені бути поруч з донечкою в таку відповідальну й неповторну мить.

– Дякую, мамо! Це дійсно чудова звістка і ви з дідусем молодці. Шкода тільки, що ми всі разом не можемо радіти й слідкувати за визначними моментами нашої малечі. І перший свій день народження дитя зустріло без батьків... Так, все! Бачу мені точно треба поспати, бо я наговорю серед ночі дурниць, – тяжко зітхаю й намагаюся вгамувати внутрішню злість.

– Не переймайся, доню! Ми відзначили день народження онучки такою гулянкою, що й до іншого села чулися пісні. А як прийде час, зберемося до купи та вшануємо всі свята відразу. Головне, щоб перший тост був за нашу Перемогу! Все, лягай і спокійно спи, маленька. Вранці я фоток з недавньої урочистості наскидаю. Щось я також зморилася. Бажаю тобі добрих снів! – від маминих повідомлень я трохи підбадьорилась. Які ж у мене все-таки дивовижні батьки! Я щиро вдячна їм, що гідно тримаються кожен на своєму місці. Не скиглять, не ховаються, а роблять необхідні справи навіть у тяжкі часи. Шукаю найпривабливіше місце та влягаюся в улюбленій позі й закриваю очі, але заснути мені не дає наступний виклик.

На годиннику друга ночі. Кому це не спиться о такій порі? Власне й номер невідомий. Та може Захар пробився з якогось іншого телефона?

– Слухаю. Хто це? – відгукуюся з надією й чую наступне:

– Пожалуйста не отключайтесь! Я должен Вам сообщить тяжелую новость. Ваш супруг у нас. Он ранен и не может говорить. Если Вам дорога его жизнь, Вы обязаны перевести на счет, который мы сейчас укажем необходимую сумму. Тогда мы сможем его подлечить и будем готовить для передачи. Только спецслужбам Вашим не советую звонить. Они все испортят. Вы готовы сотрудничать с нами?

Голос чіткий і монотонний, наче зі мною спілкується робот. Все тіло тремтить і я хочу потрапити до Захара негайно, але намагаюсь триматися рівно:

– Я согласна. Присылайте номер счета или что необходимо. Я все сделаю, как скажете. Только прошу Вас: не делайте ему ничего плохого! А еще, до утра мне денег не достать...

– Понимаю и не тороплю. Главное, что Вы согласны на правильный поступок. Ждите наших указаний!

Я майже не розумію своїх дій, але хапаю робочий телефон і набираю Березу. Яка різниця, що надворі ніч? Він точно працює, та навіть якщо спить, мені потрібна його допомога.

– Оресте, доброї ночі! Вибач, але тільки ти наразі можеш допомогти. Зараз я скину тобі одну розмову з невідомим, а як прослухаєш - набери й скажи, що мені робити? – плутаюся в словах та досвідчений журналіст вже все зрозумів.

– Тобі прийшли якісь вимоги? Зажди істерити. Це точно шахраї. Інколи до них інфа доходить доволі швидко...

А падлюки не гаяли часу та вже надіслали мені банківські реквізити, десь за межами України. Я подякувала й запевнила, що зранку почну шукати необхідну суму. Кляті виродки купилися.

Скоро зателефонував Береза: