uriev - Шість оповідань, uriev

— Куди поділа, питаю?

— До речі, з приводу...

— Де вони?!

— Ну ось, ось. Візьми, — тітка, відкидаючи в'язання, поспішає до ліжка. - Тільки не нервуй, будь ласка.

Інша справа!

Кидає в рот кілька пігулок, запиває ковтком води зі склянки. Загорнувшись у ковдру з головою, скручується калачиком.

Тітка, як зазвичай, щось розповідає, виправдовується, пояснює...

Скоріше б відщепитися від цієї реальності! І переміститися в іншу. На щастя, свідомість витікає, як пісок крізь пальці. Слова, щойно торкнувшись слуху, миттєво втрачають сенс. Припиняють хоч щось значити.

Навколишній світ помалу розчиняється.

Відразу зрозуміла, що опинилася не там, куди марила потрапити. Подібні збої траплялися — підсвідомість, усупереч намірам, самовільно мандрувала темрявою незвіданого. Хоча за зиму багато чому навчилася, могла до деякої міри контролювати перебіг сновидіння, повністю підпорядкувати його власним бажанням не вміла.

Обстановка, ледь помітна в темряві, нагадує не квартиру, а передпокій приватного будинку. По боках — вішалка, взуттєва тумба і три практично однакові двері. Вхідні вирізняються замком. Інші, мабуть, приховують за собою житлові приміщення і гараж; або підвал.

Насторожено покрутила ручки — відчинилися лише двері, що ведуть всередину будинку. З кошмарів узагалі не так просто вибратися — вони лякають, затягують у свої червоточини, висмоктують волю.

У просторому коридорі трішки світліше, деталі оточення видніються чіткіше. Праворуч кухня, ліворуч — спрямовані вгору дерев'яні сходи. Коридор упирається в зал, слабо осяяний нічним вуличним світлом.

Зазвичай оселі, до яких потрапляла, вирізнялися скрутними умовами та хаосом, притаманними бідняцьким сім'ям із маленькою дитиною.

У кутку звалена білизна. Під ногами, вічно, чиїсь шкарпетки, капець, якому складно знайти в навколишньому бардаку пару. На верхівці шафи стирчать розкриті пачки підгузків. Всюди розкидані іграшки.

Тепер усе інакше — кожен предмет перебуває на належному місці. Стіни прикрашені мутними пасторальними картинами. Навколо чистенько, рівненько. Може навіть занадто акуратно.

Побоюючись підійматися до кімнат — морок згущується на другому поверсі особливо зловісно, потихеньку пішла коридором. Туди, де більше світла.

Опинившись посеред порожньої вітальні, побачила перші ознаки життя — розмиті силуети на задньому дворику. Обережно притулилася до прозорих дверей, роздивляючись галявину.

Під зірками темно, але освітлення достатньо. Шматочок місяця в небі, тьмяні ліхтарі за парканом віддалік. Трохи освоїтися і все як на долоні.

Зітхнула з полегшенням — нічого страшного у дворику не відбувається, всього лише сімейний пікнік.

Чоловік під навісом зайнятий барбекю. Відкривши кришку жаровні, перевертає щипцями шматочки м'яса на решітці. Тьмяні відблиски вугілля на мить підсвічують приємне обличчя. Закривши кришку, розслаблено відсьорбує пиво з банки.

Димок розпливається двором, злегка затуманюючи перспективу.

Посеред акуратно скошеної трави височіє телескоп. Предмет занадто знайомий, неможливо сплутати з іншим. Біля нього порається молода жінка.

А ось і Сонечка — доглядає триповерховий ляльковий будиночок. Не кволе немовля з колишніх видінь, яке зазвичай спить або незадоволено репетує, а нехай маленька, зате самостійна людинка — зосереджено займається перестановкою мініатюрних меблів.

— Біжи сюди, — кличе жінка. — Готово!

Дитина, кинувши гру, зривається з підстилки. Поспішає до телескопа, нетерпляче заглядає в окуляр. Щось там розгледівши, плескає долоньками над головою. Намагається зловити, ніби сніжинки, яскраві астральні об'єкти, які здаються близькими.

Нічого не зловивши, відриває погляд від вічка. З помітним здивуванням оглядає навколишній світ, знову припадає до окуляра. Контраст між тим, що відбувається там і тут, ще більше забавляє дівчинку — приплескуючи в долоні, починає заливисто сміятися.

Навіть захотілося підглянути, чому так радіє дитина. Хоча загалом уявляла, яка краса відкрилася погляду малятки.

Міріади зірок, що нагадують то маленькі різнокольорові намистинки, то мутні важкі перлини. Відсторонена, пронизана бурштиновими жилками, Венера. Гордовитий Сатурн, обвішаний химерним обручем. Зарозумілий Марс, почервонілий від ураженої гордості. Спіральні галактики, що розбризкують навколо себе, немов фонтанчики, крапельки іскор. Дивовижні туманності, схожі одночасно на північне сяйво, неопалиму купину, і щось іще більш химерне, що складно піддається порівнянню.

Залишивши доньку розважатися наодинці з квазарами і пульсарами, жінка прямує до чоловіка. Дві тіні переплітаються в одну, триває довгий поцілунок. Потім ще один, і ще.

Молоді, високі, стрункі, надзвичайно підходящі один одному.

Чоловік ненадовго уникає ласки. Перевертає м'ясо, щоб не підгоріло. Від жиру, який стікає з соковитих шматків, шипить вугілля. Насичений аромат розноситься навкруги. Закривши жаровню, відкорковує чергову банку пива, робить ковток, передає напій жінці. Та в свою чергу робить короткий ковток. Відставляє банку на столик. Її явно не випивка цікавить, а дещо інше. Губи м'яко зливаються в поцілунку.

Час ніби застиг на місці. Вуглинки потріскують, димок в'ється, шашлик смажиться, подружжя голубиться. Дитина, покочуючись поблизу зі сміху, невтомно ловить метеликів-зірок. Всесвіт — прекрасний.

Маніяк-вбивця так і не вискочив з-за рогу, особняк не спалахнув від раптової пожежі, «Лангольєри» не поглинули навколишній простір.

Давно звикла до зовсім іншої обстановки, коли достатньо зробити зайвий рух, як одразу лунає застережливий окрик: «Тримайся подалі від вікон!», «У сховище, швидко!», «Тривога!». Лунають інші кодові фразочки — дивні, які лякають до чортиків, потроху зводять з розуму.

Де замість сміху розноситься плач. Пронизливий, що чіпляє за живе. Виявляється, дитячі сльози ігнорувати найважче, особливо у сновидіннях. Занадто потужний подразник — вічно відволікає, розбиває цілісність ілюзій. Заради виживання довелося навчитися його більше не чути, раз і назавжди виключити з рівняння. Клацнув подумки пальцями — хлипи припиняються.