Лада Короп - Терпкий смак твого кохання , Лада Короп

  Сонце повільно підіймалося над горизонтами виноградників, осяваючи золотисте листя, яке ще не встигло віддати свої осінні барви. Андрій, цього дня прийшов на територію свого підприємства. Він завжди любив ці моменти, коли радість нового дня перепліталася з ароматами свіжого вина і землі. Проте сьогодні на душі у нього було важко. Він зайшов до виробничого приміщення, де гуділа машина для розливу. Підлеглі, які вже починали свою роботу, привітно усміхалися й привітали його. Андрій відповів усмішкою, але щось всередині нього було порожнім. Він відчував, як відстань між ним і людьми, які щодня працювали поруч, ставала дедалі більшою. 

— Добрий ранок, Андрію Степановичу! — вигукнув Сергій, його найближчий помічник. 

— Сьогодні перший етап бродіння нашого нового купажу. Я думаю, він вийде чудовим! 

— Так, сподіваюся, — відповів Андрій, намагаючись зосередитися на словах Сергія. — Як йдуть справи з відбором винограду? 

— Все під контролем. Ми отримали досить непоганий урожай, — продовжував Сергій, але Андрій вже не слухав. 

Його думки блукали десь далеко, у світі, де б кохання наповнювало його життя. Він відчував, як важка тінь самотності накриває його. Андрій завжди вважав себе сильним та незалежним, але цього ранку йому стало зрозуміло, що без любові життя втрачає свої барви. Він згадав про Риту — яка колись наповнювала його дні світлом. Але їхні стосунки залишилися лише спогадом, болісним і солодким одночасно. На жаль забагато помилок зроблено. Минулого не повернеш. 

— Андрію Степановичу! — знову покликав Сергій, і чоловік, нарешті, повернувся до реальності. 

— Я думав, ми могли б провести дегустацію нового вина для наших постачальників. Що скажете? 

— Так, звичайно, — відповів Андрій, намагаючись зібратися. 

— Це важливо для нас. Він спостерігав за своїми працівниками, які захоплено обговорювали деталі виробництва. В їхніх голосах лунав ентузіазм, а в очах — запал. Андрій усвідомив, що вони живуть своїми мріями, а він — своїми смутками. Цей завод, ця команда — вони потребували його, але він відчував себе віддаленим, як ніколи. 

— Андрію Степановичу! — знову покликав його Сергій. — Занадто ви серйозно виглядаєте. Все гаразд? 

— Так, звісно, — відповів Андрій, але його голос звучав безбарвно. 

Він усвідомлював, що не може дати своїм підлеглим те, що їм потрібно. Гідної зарплатні та більш кращих умов. Зараз завод переживав не найкращі часи. Після кількох хвилин, проведених у бездумному спостереженні за роботою, Андрій вирішив, що йому потрібно змінити ситуацію. Він підійшов до групи працівників, які обговорювали нові техніки вирощування винограду. 

— Хлопці, — сказав він, намагаючись звучати зацікавлено, — розкажіть мені, які у вас ідеї щодо покращення нашого процесу. Я хочу почути ваші думки. Із задоволенням працівники почали ділитися своїми ідеями, і Андрій, хоч і з важким серцем, поступово занурився у цю атмосферу. Але в глибині душі залишалася порожнеча, яку не міг заповнити ні робота, ні розмови. Він все ще думав про те, як повернеться до, як йому не вистачає тієї радості, що колись дарувала йому Рита. Вона була чистою та наївною дівчинкою. Але при цьому в тисячу разів краще Віти. Яка завжди сіяла тільки зло навколо себе. Можливо варто ще раз поговорити з Ритою? Прояснити все? Але ж тоді Віта завдасть їй болю. Й Андрій не зможе собі цього пробачити. Ні потрібно знайти інший вихід. Над цим треба подумати.