Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

Той взявся за долоню і з зусиллям встав.

- Як наберешся сил, - змахнув старший рукою та знищив подушечки, на яких вони сиділи, - можеш попрактикуватися у створенні хмаринки і дощу.

- Угу… - безініціативно промугикав Хаол.

- Ходи у їдальню і набери собі тортиків, - поклав наставник руку йому на плече та повів до стежини, якою вони дісталися цього місця. – Надолуж усе, що ти пропустив, - підбадьорливо усміхнувся.

- Угу… - кивнув підопічний, бажаючи зараз тільки впасти на ліжко та закрити очі.

- На сьогодні ти вільний. Завтра і післязавтра я також не планую тебе тривожити, якщо знадобиться якась допомога – звертайся. Я завжди тобі… Ааа! – несподівано завищав педагог, різко відсахнувся та притиснув хлопчика до себе, накриваючи його широким рукавом, ніби птах крилом своє пташеня.

Інші учні перелякано повскакували зі своїх місць. Хаол виглянув крізь вчительський одяг на дорогу. А наставник стрімко вистрелив блискавкою та вбив величезного павука, який сидів на гілці поблизу.

- Твою ж… Щоб… Та… - із задишкою починав лаятися Ракор, замовчуючи самі непристойні слова. – Повзають тут… Вчитель Кайто взагалі дивиться за фауною, яка тут вештається? – шоковано поклав другу руку на п’ятикласника, ніби оберігаючи його від цієї загрози.

- Вчителю, - підняв Хаол обличчя до чоловіка. – Ви боїтесь павуків?

- Та ти бачив який він гігантський? – ошелешено глянув старший на учня. – Жах якийсь, - покосився на мертве тіло членистоногого, з якого підіймалася цівка диму, з острахом обійшов його по найбільшому радіусу та вивів хлопчика на стежину, якою вони попрямували на подвір’я. 

Тільки коли вони вже вийшли з-за рогу академії, педагог відпустив вихованця та ошелешено попрямував у бік купалень, бажаючи знайти по дорозі туди вчителя Кайто, який і опікувався усією флорою на території навчального закладу. Хаол, залишений сам на сам, провів свого наставника поглядом.

Необхідного викладача Ракор так і не знайшов, однак на зворотному шляху натрапив на Умана. Відвів замісника директора у сторону та несхвально прошепотів йому причину смутку одного п’ятикласника. Коли завершив, то старший вчитель ошелешено подивився на новачка:

- Я ніколи не казав такого про нього, - тихо відповів він з широченними очима. – Я не міг навіть гіпотетично сказати це.

- Але він упевнений у тому, що ви це сказали саме про нього, - склав Ракор руки у рукави. – І він дуже засмучений через це. Думає, що усі вчителі його таким вважають.

- Але це неправда!

- Я знаю це, - кивнув молодий педагог. – Але він упевнений в інакшому. Перед ним треба вибачитися і сказати, що ви це казали не про нього.

- Так воно і було! Щоб його… - шоковано приклав Уман долоню до серця, опустивши погляд на траву. – Як він тільки може думати, що вчителі здатні на такі слова на адресу своїх учнів?

- Видно у нього було сильне потрясіння, коли все це почалося. І його сильно зачепило це ваше слово, яке було сказано поряд із ним.

- Я згадав. Я це сказав, коли вперше подивився його спогади… - закрив він обличчя долонями та зігнувся, знову пригадуючи усі події. – Та картина, яка стала перед моїми очима… - змучено відвернувся від стежини та здригнувся, ніби збираючись блюванути. – Я вибачусь перед ним… - закрив очі, почавши змучено кивати.

- Зараз він заморений після уроків… - співчутливо погладив Ракор вчительську спину, спостерігаючи цю красномовну реакцію. – Тож краще це зробити завтра.

- Буде краще робити це у твоїй присутності, я думаю… - важко почав дихати Уман, намагаючись прийти до тями. – Він тебе не сторониться…

- Добре. Я із ним поговорю, підготую до розмови і тоді ви підійдете.

- Угу, - кивнув заступник директора. – Це буде найкращий розвиток подій, - рішуче видихнув та вирівнявся, подивився на новачка. – А зараз мені терміново треба відволіктися від цієї теми та забути усі образи, які я щойно згадав, - подивився по сторонах, приклавши долоню до свого роту.

- Якщо завтра у вас буде така сама реакція, під час розмови із Хаолом, - занепокоївся Ракор, – йому може стати ще гірше.

- Я намагатимуся тримати себе у руках, - змучено закрив він очі. – Однак це непросто. Ти не знаєш, що я бачив… - із силою затулив чоловік губи обома долонями.

- І певно не хочу… - несхвально відвів новачок погляд у сторону.

- П-а-иль-ий -и-ір, - згідно промугикав Уман із закритим ротом. – Фух… - важко він видихнув, опускаючи руки. - Краще піти розвіятися… - потормошив головою. – А завтра, десь біля опівдня поговоримо із Хаолом, - подивився на молодого викладача. – Якщо у нього буде на то настрій.

- Сподіватимуся на те, - скуто кивнув Ракор.

- Я теж.

Наступного дня, коли у дітей не було заплановано жодних занять, новий вчитель зміг вихопити необхідного учня у подвір’ї академії, коли той йшов стежиною за головну будівлю.

- Гей, Хаоле! – весело гукнув його старший.

Хлопчик обернувся, почувши знайомий голос, сором’язливо опустив обличчя та повернувся до педагога, який вже наближався до нього.

- Як справи? – люб’язно зупинився Ракор поруч.

- Непогано, вчителю, - склав він долоні разом та вклонився.

- Як ти себе почуваєш?

- Не виспався…

- А що сталося? – одразу занепокоївся чоловік. – Погано спалося?

- Угу… - кивнув молодший.

- Хтось з сусідів заважав?

- У-у, - покрутив головою. – Просто… Не висипаюся…

- Це погано… А з вчителем Кайто ти говорив на цю тему?

Той заперечно покачав головою з боку в бік.

- Я говорив із ним учора, - продовжив педагог. – Щодо твоєї мерзлякуватості. Він сказав, що має оглянути тебе, аби зрозуміти чим можна допомогти.

Дитина неприємно відсторонилася, ніби зовсім не бажаючи погоджуватися на таку пропозицію.

- Ти не хочеш, аби вчитель Кайто оглядав тебе? – стурбовано нахилився Ракор.

Хаол покрутив головою.