Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Ай! – різко висмикнув Хаол долоні та заховав одну під іншою, перелякано глянувши на педагога.

- Що сталося? – миттю занепокоївся чоловік, відкривши очі.

Учень потупив погляд, не бажаючи дивитися на старшого.

- Щось сталося?

- У мене по руці почало підійматися тепло… - потаємно зізнався хлопчик.

- Це моя магічна сила. Вона тепліша за твою.

- Ви проведете через мене свою магічну силу? – невпевнено покосився він на Ракора.

- Так. Аби ти відчув, як вона має перетікати тілом. Коли ми завершимо – я усю її заберу, можеш не турбуватися. Нічого зайвого у тобі не залишиться.

- Ну добре… - нерішуче подався Хаол до вчителя та знову вручив йому свої долоні.

- Все буде добре. Це ніяким чином не нашкодить тобі, - заплющив чоловік очі. – Можливо, ахор стане трошки довшим. Розслабся… Повільно вдихаєш та видихаєш… - розмірено слідував Ракор своїм власним настановам.

Хлопчик знову відчув, як усю його кисть вкрило тепло, що випромінювалося наче зсередини. Як воно повільно затекло на передпліччя, лікоть, плече та груди, заповнюючи увесь торс.

«Так тепло,» - ніяково і водночас лячно стиснув він долоню вчителя.

Магічна сила неспішно опустилася тілом до ніг та заполонила пальці. Так само нешвидко тепло поширилося і на шию, щелепу, усю голову. Перейшла на інше плече та попрямувала рукою назад до педагога.

Коли магічна сила торкнулася свого власника, учень здригнувся від слабкого імпульсу, який відчуло все його тіло.

- Не розривай кільце… - тихо сповістив його Ракор, продовжуючи розмірено дихати.

- Добре, вчителю, - ледь помітно кивнув хлопчик.

- Ти відчуваєш як магічна сила рухається? Її траєкторію у своєму тілі…

Дитина прислухалася до своїх відчуттів. Це було щось незвичне. Тепло курсувало по всьому організму, від торсу до кінцівок та назад. Множинними потоками, м’язами, судинами, навіть кістками. Учень хотів було здригнутися від всього цього, але того не бажало саме тіло. Воно ніби тільки зараз зрозуміло, як має себе почувати справжній маг. Відступила будь-яка мерзлякуватість, невпевненість, навіть з’явилося бажання практикуватися. Думки про те, що якесь закляття не вдасться – просто випарувалися, ніби їх ніколи не було.

«Я можу створити дощ, - ствердно заявив внутрішній голос, відчуваючи усі свої можливості. – Моя хмаринка правильного розміру. Моя блискавка може вдарити на півметра.»

І на ці думки не з’являлося жодного сумніву у тому, що вони вірні. Так, як думалося – так воно і було. Так воно і відчувалося. Хаол був готовий хоч зараз створити грозову хмарину та вдарити когось блискавкою, породити грім, створити дощ і в нього б усе вийшло.

- У вас сильний ахор, вчителю… - прошепотів хлопчик.

- Я невразливий… - тихо відповів той. – Зосередься на шляху магічної сили. Тобі треба запам’ятати, як вона перетікає тілом, аби ти міг самостійно повторити це.

- Усі маги відчувають таке…?

- У різному ступені, але так… Як магічна сила курсує торсом, шиєю та кінцівками… У мене вона швидша та тепліша за твою… Але у тобі вона теж перетікає… І тобі треба відчути її, навчитися нею керувати, контролювати її перетік… Коли вона рухається правильним шляхом – чаклувати стає так само легко, як і дихати…

Хлопчик знову прислухався до своїх відчуттів, намагаючись запам’ятати кожну деталь.

- Вчителю… - пошепки почав він, через деякий час. – А якщо у мене не вийде так само зробити із самим собою…?

- Вийде, - тихо але упевнено відповів чоловік. – У всіх виходить. І у тебе вийде… Хаоле, у чарівництві нема місця невпевненості. А в нашій академії – нерішучості. Вода камінь точить. Хоч твоя кров і водяна, хоч тебе і тягне до покою, однак ти ані чим не слабший за інших. Не дурніший та не менш обдарований. Усі проблеми можна вирішити, якщо прикласти трохи зусиль. Тиха вода тече повільно, але греблю рве. Все, що тобі потрібно – це регулярність у практиці. Робити хмари, дощ, блискавки, медитувати… Із регулярністю підуть і усі твої проблеми. Перо тримати вчаться не один день. І паличками ти зміг поїсти не з першого разу. Постійна практика – це саме те, що і допомагає вдосконалювати наші навички.

- Угу, вчителю… - потаємно кивнув хлопчик. – Я просто хвилююся…

- Не варто. Хвилювання та зайві думки тільки заважають процесу. Кому, як не вогняній крові про це знати… - важко видихнув Ракор.

Просиділи вони так близько двадцяти хвилин, після чого педагог повільно вивів усю свою магічну силу з учня та склав руки разом, повертаючи собі душевний спокій, після такої практики.

- Вчителю… - занепокоєно прошепотів Хаол, коли його вже відпустили.

- Так…? – повільно видихав старший, встановлюючи правильну циркуляцію у своєму тілі.

- А ви точно забрали з мене свою магічну силу…? – нерішуче почав він м’яти долоні, дивлячись на наставника.

Той спантеличено розплющив очі.

- Просто всередині все ще тепло… - заховав молодший погляд.

- Я все забрав, - впевнено кивнув чоловік. – Певно твоя власна магічна сила нагрілася від моєї. Поки вона тепла, спробуй відчути її рух у собі. По мірі того, як вона буде повертати собі свою температуру та швидкість сконцентруйся на ній, аби запам’ятати, як вона відчувається.

- Добре, вчителю… - кивнув хлопчик, склав руки на ногах, закрив очі та зосередився на теплі усередині себе.

«Кмітливий такий, - прокоментував Ракор все це. – Тільки розсіяний та невпевнений,» - теж опустив повіки і продовжив свою медитацію.

Завершили вони десь за півгодини, коли Хаол остаточно втомився тримати своє зосередження хоч на чомусь у цьому житті.

- Хочеш відпочити? – жалісливо погладив педагог його голову, дивлячись на це кисле обличчя, що навіть чути щось про заняття не хотіло. 

- Угу… - мляво кивнув змучений хлопчик.

- Тоді ходімо, - піднявся чоловік та поправив складки свого одягу. – Досить на сьогодні, - подав йому руку. – Йди і відпочинь. Подрімай, пограйся. Ходи у купальні.