Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Це точно все? – вперся тренованою рукою в груди детектива Алан.

– Та щоб я здох, коли брешу! А грошей не дам, я їх заробив, – притиснув вільною рукою кишеню приватний «шпигун». Друзі опустили його на землю й розсміялися:

– Та йди ти зі своїми грошима. Нам брудних не треба. Тільки як будеш ще за нами шпигувати чи знімати, то ніякі гроші не допоможуть. Втопимо та й край, – пообіцяли йому спортивні чоловіки й «заробітчанин» миттю зник з очей.

– Це ж куди та потвора наші фотки надіслала? – не зорієнтувався щасливий Террі.

– Звісно куди, до Нью-Йорка! Тупенька дівка допомагає твоїй Саманті швидше розлучитися зі своїм старим. Інколи не знаєш хто кращий: друзі чи вороги? – замислено відповів Алан і вони поїхали відпочивати, адже зранку настане новий насичений туристами день.

Розділ 19.

Моя мама – людина сучасна й до всього готова, адже по життю крутиться у сфері шоубізу та знає багато чужих таємниць. А з того часу, як тато знайшов їй молоду заміну, Лінда Жошович стала ще навіженішою. І нехай її молодий коханець вкрай меркантильний та наснаги й веселого настрою матусі точно додає.

Але сьогодні пані продюсерка виглядала шокованою. Містер Венс виховано утримався від можливості першим добити тещу інформацією про наше розлучення й мені довелося нести цю важку ношу самостійно.

– Семі, ти з глузду з’їхала? Де ти знайдеш собі ліпшу партію, ніж Майкл Венс? Ти ж за ним як за кам’яною скелею жила. А тепер що буде? Сором та й годі... Чути ні про що не хочу! – кричала рідненька на всю гримерку, поки хтось зі стурбованих візажисток не заглянув до неї.

– Пішла геть! – замахала руками пані Лінда й дівчина перелякано гримнула дверима. – Семі, ти хоч скажи, що між вами сталося? Бо це для мене, як грім серед ясного неба!

– Мамо, я тебе дуже люблю й ніколи не хотіла робити боляче, але наразі спитаю. А що ти відчувала, коли дізналася про тата і його студентку? Тобі приємно було? – нагадала я забудькуватій неньці про те, що стояло в мене перед очима й досі.

– До чого тут це, Саманто? – надулася рідненька.

– А до того, що мені набридло виглядати місіс Венс на публіці, а вдома знати, що я дурна зраджена домогосподарка і якась сіренька помічниця задовольняє містера Венса посеред нашого дому, на кухонному столі, – готувала я маму до найголовнішого.

– Семі... Ну, то й що? У Майкла криза середнього віку та й ти не дуже гаряче підтримуєш його темперамент, тому прости й забудь. Нещасна ти моя дитино! – тяжко зітхнула вона, а я дістала з сумки випадкове підтвердження свого щастя й виклала перед нею на столі.

– А так твоя дитина не виглядає нещасною? – засяяли мої очі, коли побачила наші з Террі обнімашки на фоні смарагдових хвиль.

– Хто це, доню? І чому ви обіймаєтесь? – майже грізно запитала в мене мама.

– Це сенс мого життя, мамусю! Я кохаю його єдиного на землі. Він прилетів з іншої галактики, щоб зробити твою доньку найщасливішою серед світів. А це його вчорашній подарунок мені. На пропозицію я впевнено сказала: ТАК! – тільки тепер я гордо простягнула до неї руку, а мама сиділа прибита горем і несподіванкою відразу.

– І що це таке? Де ти бачила такі обручки? Майкі подарував тобі справжній діамант, а це якась пилинка знайдена у траві! – більше не залишалось аргументів у Лінди, то причепилася до кількості каратів.

– Мамочко, та хіба ж у цьому справа? Навіть якби Террі подарував мені кільце з дроту, я все одно сказала б йому ТАК і пішла за ним на край світу. Я хочу від нього купу дітей, мамо. І цілий світ подарую Йому одному...

– Тобто він тебе звабив й, вірогідно, ти вагітна? Але ж Майкл буде дуже радий спадкоємцю. Та й взагалі фізична близькість не найголовніша у житті. Є ще духовна чи матеріальні цінності, котрі грають у нашому світі не останню скрипку. Невже я повинна читати тобі цю лекцію, Сем? Ти ж доросла жінка та сама працюєш з купою прикладів у мережі, – прогнозовано відстоювала свого улюбленця мама.

– Мамо, це ти зараз пропонуєш підкинути своєму дорогому зятю дитинку, котру я нагуляла на курорті? Заїжджена схема, як для щастя родини... Тільки вже нічого не оговорюється. Днями ми летимо з Майклом до Вегаса і там поставимо крапку в нашому порожньому шлюбі. Ми так вирішили. Не лаялись і не бились, сиділи за вечерею, пили вино та бажали одне одному щастя з іншими. А ще ми точно залишимося друзями. Хіба не це головне? – пояснювала я жінці вдвічі старшій за себе прості життєві речі, але не бачила в її очах ні розуміння, ні підтримки.

– Ну, добре. І що це за альфонс з реклами? – тяжко зітхнула рідненька і я не витримала:

– Мамо, ось наразі будь обережнішою, будь ласка, щоб у мене не залишилися в друзях лише Майкл та Аманда. Добре?

– Ой, Господи! Та що вже я такого сказала? Бачу, ти зовсім хвора оцим і летиш за примарною мрією невідомо куди. Вдруге питаю: хто він такий? Бо на вигляд як гумова іграшка з вітрини гіпермаркету, – знову образила вона Террі й це була остання крапля.

– Ні, мамо, іграшка це в тебе. Ходить десь тут коридорами, мацає всіх підряд візажисток, а з тобою лягає в ліжко заради просування телепроєкту. А Терренс -мій майбутній чоловік і в нього багато чеснот. Він вміє працювати й кохає мене зовсім не за те, що я допоможу йому зробити кар’єру.

Від цих правдивих слів мама мовчки підвелася на ноги, ще раз кинула оком на фото й чужим голосом сказала: