Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Забери це з моїх очей. Я ніколи не думала, що моя донька настільки цинічна й жорстока. Навіть якщо воно звалилося до тебе з сонця, зятем мені ніколи не буде. А ще я хочу, щоб ти зараз пішла, доню...

– Та як скажеш, мамо. Гарного тобі дня, поруч з Артуром і будьте щасливі! Дякую, що вислухала, – я так само обережно склала наші фоточки до своєї сумки й з легкістю пішла на вихід.

Гордячка Лінда Жошович не очікувала такої самостійності від своєї вічно сумної доньки й намагалася покликати мене назад. Вона ще не розуміла, що з появою в моєму світі прекрасного Террі, все змінилося. В даному випадку це виглядало так, наче коса наскочила на камінь та зворотного шляху не передбачається.

Я спокійно вийшла зі студії на гамірну вулицю і зловісно посміхалася. Як дивно було усвідомлювати, що жінка, котра народила й виростила мене не захотіла розділити щастя з власною дитиною.

Через кілька днів ми з Майклом побували у Вегасі, де нас так само швидко розлучили, як і поєднали колись. Містер Венс вніс всі необхідні кошти до індустрії шлюб+розлучення й ми з ним навіть відзначили цю подію у місцевому урочистому кафе.

Майкі прохав мене не поспішати з від’їздом. Як мудрий бізнесмен з надійними зв’язками, він вже тихенько розвідав усе про особу Терренса Янга й дізнався, що у мого чарівного гавайського кохання немає ні стабільного доходу, ні прихистку.

Містер Венс поки не квапився запрошувати до спільного проживання свою помічницю Мію, зате мені казав, що можу залишатися в його домі стільки, скільки побажаю. Ну й звісно, згідно зі шлюбним контрактом (після розлучення), я отримала всі юридичні права на невеличкий будиночок в Лонг-Айленд-Сіті. Це був весільний подарунок Майкла, а наразі вважався компенсацією, після розриву стосунків.

Розділ 20.

На відміну від мене, у житті Аманди Белтон, разом з завершенням шаленої гавайської відпуски закінчилися всі ймовірні радощі. В редакції, як і належить влітку, кількість працівників стрімко знижувалась, а тому керівництво спрямовувало репортерів без розбору у всіх напрямках.

Спочатку весела й засмагла міс Белтон працювала жадібно й насичено. Але з кожним прожитим днем її вогник потихеньку згасав, а дивлячись на мене, вона взагалі ставала їдкою, наче аміак. Нічого такого не казала й не робила, але це було очевидно.

Звісно її роздирали завидки! Обізнана журналістка хотіла продемонструвати нещасній подрузі прекрасні гавайські краєвиди й те, як вона вміє зваблювати чоловіків. А вийшло все точно до навпаки... З легкої руки Аманди, я побувала в незапланованій відпустці й там, під зорями чарівної острівної ночі, зустріла Кохання свого життя.

Рішуче й без зайвого клопоту розлучилася з байдужим мені чоловіком та натомість готувалася стати щасливою дружиною люблячого й неповторного Террі Янга. А її «арабський жеребець» не проявляв до гарячої коханки жодного інтересу й до Нью-Йорка точно не збирався.

До речі, минуле міс Белтон теж не було веселковим. Після розлучення зі своїм затятим гравцем у Менді залишилася купа боргів. Той невиліковний лудоман програв з їх заощаджень - все до цента. А останньою краплею для бідолашної стало те, що він виніс з орендованої квартири її робочу техніку та навіть одяг. Репортерка ледве розрахувалася за житло й наразі знімала невеличку оселю поблизу редакції.

Зате Алан Паті, котрий так раптово з’явився на гавайських островах та влаштувався працювати в туристичний бізнес, почувався наразі затишно й безпечно. Він щиро вважав, що бурхливий роман з веселою нью-йоркською шльондрою вже залишився в минулому й до продовження стосунків його абсолютно не вабило.

Оксамитовий сезон на планеті лише набирав обертів, а на Гаваях він був нескінченним. Та все одно Терренс Янг відпрацьовував у містера Маркуса останні дні й уже зібрав свій похідий рюкзак до Нью-Йорка. Ким заповнити вакансію гарного гіда поки ніхто не знав, а Террі думками й серцем вже був біля мене. Щоб залишатися при здоровому глузді ми годинами спілкувалися в мережі та частенько надсилали одне одному вкрай непристойні відео...

Якось сумний та самотній Алан вкотре сидів в бунгало й намагався відкараскатися від домагань Аманди. Він байдуже дивився в стіну та пропускав її доволі некоректний, як для журналістки, текст:

– Конику мій, я тут просто здихаю без тебе! Всередині все мучиться й болить та просить твого могутнього звіра... Прошу: спустися з небес хоча б на декілька днів. Я тебе жваво осідлаю та відпущу лапати цнотливих туристочок. Клянуся!

Паті лише посміхався й підтримував розмову короткими «угу». Аж раптом почув наступне:

– Аланчику, а чому ти так боїшся публічності? Невже замочив когось у своїй Європі та причаївся у нас на островах? Скажи, я вгадала?

– Фугу! Ти стаєш все отруйнішою. Тому я й боюся прилітати та куштувати тебе. Ні, не вгадала! Просто Терренс вже намилився до своєї багачки й дон Маркус мене ні за що не відпустить. Розумієш, рибко? – ось так спілкувалася між собою друга парочка, що донедавна серед оксамитових хвиль Гонолугу виглядала палко закоханою.

– О, так Алане! Мале стерво спочатку й думати не хотіло про поїздку на острови. А потім від послуг молодого самця леді так розгулялася, що вже кинула свого товстого гаманця й чекає не дочекається на товстого члена. Уявляєш: її колишній залишив міс Венс будинок у Лонг-Айленді, купу прикрас та навіть шалено дорогущу картину, що подарував на весілля! – ображено відкрилася недавня коханка.

– Ого! Виходить Янг не дарма старався. Затрахав свою золоту рибку так, що вона й тут з ним залишилася б, але обов’язки багатіїв кликали назад до Нью-Йорка? І що дуже дороге полотно успадкувала наша краля? – спритно зацікавився новиною Алан.

– Що, зачепила за живе? Так, її колишній має гарну колекцію у себе вдома, а дівчинці подарував шедевр вашого французького художника, котрий тягне на три лимони баксів. І це лише експертна оцінка, а скільки міг би взяти на аукціоні - я навіть припускати боюся, – стікала заздрісною слиною міс Белтон.

– Фугу, не знав, що ти ще й в картинах кумекаєш? – не на жарт здивувався такими пізнаннями своєї знайомої Паті.

– Кумекаю? Алане, та я з тією дурною фрилансеркою за минулий рік жодної художньої виставки не пропустила! Тільки ж всі наші походеньки закінчувалися кількома рядками в газеті, а вершечки збирають «золоті рибки». Така от житєєва несправедливість, мій любий! – продовжувала свої стинання Менді.