Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– А знаєш, кохана, я мабуть прийму запрошення щасливого нареченого та злітаю до вас на кілька діб. З тобою відірвемося й молодятам допоможемо з переїздом до їх гніздека. Про спадковий будинок Саманти я вже чув від Терренса. Бідкався якось, що там треба дещо полагодити. Ось я йому з радістю й допоможу, а заразом і тебе оприходую гарненько, – якось дуже швидко змінив свої плани працьовитий гавайський гід.

– Ну, слава Богу! Хоча б чужі турботи приведуть тебе до мого ліжечка! Алане, я з величезним нетерпінням чекатиму твого величезного між своїх ніг! Уже починаю готуватись. Телефонуй! – знову чулась непристойність з вуст репортерки й Аманда геть не відчула нічого дивного у стрімких змінах планів коханця. Головне для неї було, щоб він прилетів...

Все про що йшла мова між моєю подругою та її гавайським «коником» відповідало дійсності. І про наші походеньки виставками, і про деякі перебудови у моєму будиночку й навіть про подарунок Майкла Венса.

Мій колишній був людиною заможною й освіченою та дійсно мав непогану колекцію творів живопису. Звісно, як законослухняний та шанований громадянин суспільства, Майкл ніколи не купував вкрадених чи невпізнаних полотен та вважав, що вони повинні дарувати естетичну насолоду людям в музеях.

А щодо картини з високою вартістю, котру подарував мені містер Венс на весілля, то цього факту ніхто й ніколи не приховував. Інше питання в тому, що ніхто окрім нас з Майкі, не мав жодного поняття: де вона зберігається?

Розділ 21.

Так і сталося, що друзі - Террі й Алан разом прилетіли до Нью-Йорка. Нашій з Менді радості не було меж! Я знала, що Террі більше ніколи не покине моїх обіймів, ну й Аманда сподівалася на деякі «подаруночки» від свого гавайського знайомого.

Сьогодні ми всі разом крутилися на подвір’ї мого особистого раю у Лонг-Айленді. Хлопці перевіряли міцність вікон та дверей, а ще поличок, підлоги й всього того, що повинне цікавити чоловіків. Ми ж з Амандою були більше схильні до роботи з ганчір’ям. Це так я називаю дизайнерські штори, котрі замовила у всі кімнати, бо їх потрібно було розмістити у відповідності кольорів...

Десь після обіду ми всі добряче зморилися й вирішили влаштувати на свіжо постриженому газоні пікнік. Зробили м'яско на грилі та весело пригадували: як ми з Менді обгоріли в перший день перебування на Гаваях.

З особливим трепетом відновлювали в пам'яті нашу першу зустріч з хлопцями на воді. А я знову й знову дякувала подрузі за те, що вона майже силоміць потягнула мене на відпочинок; де я змогла зустріти Його – найголовнішого чоловіка у своєму житті?

Ми пили смачне вино й раділи новій зустрічі. У натхненній бесіді я зовсім забула, що зранку Аманда поводилась якось дивно. Час від часу вона постукувала кулачком по стінах та відвертала мою увагу веселими жартами і я навіть не підозрювала, що так вона намагається вирахувати сховок...

Десь через годину нашого щирого спілкування Аманда підморгнула Алану й сіла до нього ближче. Раптом вона дістала з кишені його піджака... невеличкий дамський револьвер. Погляд Белтон став самовпевнено зловісним і ми почули:

– Ну, що золота рибко, давай колись: де приховала дарунки свого діда. Не скажеш добровільно, тоді я його приб'ю?

– Менді, це такий жарт? – не вірила я власним очам і вухам, але моя колишня подруга навела ствол на Террі й залишалася непохитною:

– Та ні, місіс Венс, я серйозна, як ніколи. Навіщо тобі щедрі дари старого? Будинок ми не заберемо, а це всього лишень компенсація за те, що здибала на гавайських хвилях собі показного фраєра. У нього тепер є все, що тільки міг уявити, а нам з Аланчиком теж треба якось пристосовуватися в цьому житті. Тому давай, утриманко грошовитого банкіра, неси все добро сюди, а ми поки з твоїм Террі приємно побесідуємо.

Я ще наївно сподівалася, що Менді п'яна й тому несе подібну маячню. Але її очі були абсолютно тверезими й дуже злими. Такою майже рідну людину я ще не бачила й навіть уявити не могла у найстрашнішому сні.

Террі першим зрозумів, що наша «мила парочка» не жартує. Він стрімко перехилився через стіл й спробував відняти ствол з рук Аманди. Прозвучав постріл...

Мій коханий хитнувся і з його плеча миттю заструменіла кров. Я скрикнула й кинулася до нього, але непохитна репортерка бездушно гримнула на мене:

– Відійшла від нього, кажу! Не здохне твій Кен. Давай клята Барбі - веди мене до скарбу, бо ляжеш поруч з ним, а ми з Аланом все знайдемо самі. Тільки ж дорогоцінного часу тепер зовсім немає. Пішла негайно, бо покалічу!!!

Я зрозуміла, що іншого вибору не маю та й Террі треба викликати допомогу, тому змушена була виконувати вимоги бездушної подруги. Мене трусило чи то від гніву, чи від страху, чи від всього разом, але ми пішли сходами до нижнього поверху під домом. На рух увімкнулося світло і я попрямувала вздовж стелажа з винами та легенько натиснула на з'єднання між рядів.

Пляшки радісно задзвеніли, чекаючи що ми їх візьмемо до столу. Але це був невідповідний момент! Тепер перед нами відкрилася потаємна кімната. Від несподіваної радості Менді здається трохи втратила пильність, але я була на мушці у цієї жадібної істоти. Тому взяла зі столика скриньку й подала їй зі словами:

– На, зраднице! Закладеш десь у ломбарді мої прикраси та купиш собі трохи совісті. Менді, я ж тебе любила наче сестру й вірила як собі та не почула в тобі гончої, що йде по сліду дичини. Припустимо так роблять багато журналістів, але заради сенсації, а ти терпляче порпалась у моїй брудній білизні заради холодних камінців? Тримай - вони твої!

– Дурною не прикидайся, Саманто! Давай полотно, бо наразі точно все до останньої кулі в тебе всаджу, – гнівалася Аманда, адже почула гірку правду та не могла зі мною поквитатися, доки не отримала головного призу.

Я покірно кивнула й нахилилася під стійку та дістала звідти тубу, в якій знаходилася картина.

– Бери, злодюго, та йди з моїх очей. Бачити тебе не можу... – зробила я вигляд, що мені шкода шедевр і я зараз заплачу. Вона повірила й розслабилася та не встигла відкрити контейнер з мільйонами. Її очі палали натхненням так, наче кровожерливий звір піймав беззахисну дичину та наразі почне її роздирати.

А перед моїми очима стояла інша картина: як падав на траву мій Террі, а ця збоченка навіть не дозволила йому допомогти. Мій гнів перетнув розумну межу і коли ми порівнялися з пляшками, я схопила з полиці сидр та з усією ненавистю вдарила Аманду по голові...