Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Дякую, Майкі! Їй Богу, якби я могла тебе кохати – була б щасливою. Але я поважаю й ціную тебе, а це точно не ті властивості, що потрібні для щастя. Знаєш, ми з тобою наразі говоримо про розлучення, наче якесь питання на нараді вирішуємо. І це добре. То може повечеряємо наостанок, як родина, бо я сьогодні страшенно голодна й зморена, – обережно склала я фото до конверта й перемістила до своєї сумки.

Розділ 18.

Все, що думав про загул своїх співробітників містер Маркус, він уже висловив своєму найманому гіду Алану Паті, в не дуже ввічливій формі. Адже Террі Янг зник з узбережжя в невідому напрямку і туристам до того, що він помчав у Нью-Йорк рятувати своє кохання, було геть байдуже. Сезон відпочинку знаходився в самому розпалі й вимогливі клієнти вичавлювали з проплаченого сервісу все до останнього цента.

Через наші солодкі справи Террі затримувався вже більше ніж на добу, тому Алану перепадало за обох. Та він добре відтягнувся з моєю подругою Менді й ті кілька днів розваги наповнили його серце щирими враженнями.

– Терренсе, ти просто чародій! Вона полетіла, навіть нічого не сказавши, а ти домігся згоди на шлюб? Тільки навіщо тобі втрачати свободу? Хоча ти ж наразі не чуєш здорового глузду, а заодно й мене, – жартував лежачи без задніх ніг на канапі, після насиченого трудового дня, Алан.

– Я такий! Спочатку моя русалонька була дуже ображена, але потім дозволила закувати себе обручкою й тепер відгукується на ім’я «місіс Янг». Алане, я від щастя просто дурію! – освітлював своїм яскравим поглядом бунгало окрилений Террі.

– Що ж блаженний, зараз я тобі кайф трішечки зіпсую. Відчуваю: хазяйська вівця задумала щось недобре. Коли я повернувся сюди й слухав гнівну тираду її татуся, вона як примара крутилася поруч та вслухалася в мої відповіді. А потім взагалі намагалася звабити в кущах та все допитувалася: куди ти подівся?

– І як? Ти задовольнив нашу юну господиню? – насмішкувато поцікавився Террі.

– Тобі смішно, а я від цієї гадюки завжди чекаю щось лихе. Чого її батько заміж не віддасть? Вона ж від свого бабського голоду скоро здохне або когось порішить? Ти пам’ятаєш: якою вона підійшла до столика на пляжі? То ж не дівчина була, а смерть з косою. Знаєш, я б у вільний час послідкував за нею, – щиро запропонував досвідчений Паті.

– Та де ж його взяти того вільного часу, Алане? І що вона може зробити? Сходить до шамана й нашле на мій дітородний орган прокляття? – літав ще за хмарами щастя Террі.

– Ти як хочеш, закохане створіння, а я знайду час. Цікавість розбирає: на що вона здатна? – як риба-прилипала вчепився в ідею чорнобривий напарник.

Весь наступний день, під палким гавайським сонцем, хлопці водили туристів милуватися краєвидами; дарували відчайдухам адреналін, ганяючи з охочими на скутері; а ввечері прийняли душ і впали, наче прибиті у своїй хижці.

Та ось вони почули ґвалт з хазяйського дому. Гучна лайка між батьком і дочкою свідчила про те, що Ванесса рветься до міста, а дон Маркус її не відпускає. Вона кричала, що її тато тиран та не дає продихнути, а потім жаліється, що вона незаміжня.

На годиннику була дев’ята вечора й звісно надворі вже смеркло. Ось молода господиня вибігла на газон, ще раз обізвала власного тата поганим словом та кинулася до свого авто. Алан тяжко зітхнув, натягнув на плечі футболку й вирушив до дверей.

– Ти куди без мене? – зморено запитав Террі.

– Піду проведу молоду пані, щоб не загубилася у пітьмі, – сказав Паті й відмовляти його було марно. Террі неохоче начепив свою сорочку та вийшов за другом на вулицю. А Ванесса вже сіла за кермо й охоронці випустили її за периметр.

Тільки досвідчені гіди узбережжя за нею не дуже поспішали, адже дорога до міста звідси вела лише одна. Хлопці перестрибнули через кам’яний паркан та зупинили перше ліпше таксі.

Сеньйорита Маркус доїхала до знайомого бару, на роздоріжжі, й опустилася за столик, де сидів невідомий. Його картата сорочка й натягнута на очі бейсболка не давали жодного шансу на впізнання. Друзі всілися поодаль.

Співрозмовники явно не симпатизували одне одному, бо Ванесса жестикулювала наче навіжена, хоча це був її нормальний стан. Потім щось уважно продивилася на екрані чужого гаджета й лише тоді дістала з сумочки згорток та поклала на стіл. Її співрозмовник крадькувато сховав «подарунок» до кишені штанів і на цьому вони розсталися.

Коли дівчина покинула приміщення бару, незнайомець допив пиво, розрахувався й пішов на темну вулицю. Террі з Аланом попрямували за ним. Не встиг Ванессин кавалер підняти руку таксисту, як друзі міцно схопили його під руки й поволокли у пітьму.

– Грінго, ви чого? У мене порожньо... Сплутали з кимось чи що? – перелякано пробубнів він, але голос видавав стріляного ворона.

– Ти хто такий? – продовжували міцно тримати його з двох боків хлопці. – Що в тебе за справи з Ванессою Маркус? Говори, доки живий!

– Та хоч ріжте, ні фіга не дізнаєтесь... – почувся більш впевнений тон і невідомий нахабно посміхнувся.

– Невже? Навіщо нам бруднитися? Зараз завеземо тебе до поліційного відділку й напишемо заяву, що ти чіплявся до нашої господині. От тоді й побачимо: який ти крутий. Чомусь мені здається, що у поліціянтів до тебе знайдеться багато запитань, – міцніше приголубив його до стіни Терренс.

– Все, відпустіть. Не треба до поліціянтів. Тут ви праві, мені з ними не по дорозі. Я приватний детектив і виконував для міс Маркус деяку інформаційну роботу. Власне знімав вас на Вайкікі з дівчатами, за аванс. А сьогодні вона зі мною повністю розрахувалася. Я так розумію дівка запала на когось і дуже ревнує. Але то вже не моя справа.