Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

Ванесса попила холодного соку й мовчки помчала до себе нагору, точно задумавши щось недобре.

А тим часом з готелю Ланграм ми з Террі дуже неохоче роз'їхалися в різні боки, щоб невідкладно розв'язувати нагальні проблеми. Він помчав до роботодавця, а я повернулася в дім Майкла Венса.

Дивно, та сьогодні той приїхав додому дуже рано й без коханки? Господар бачив, що острів весь усипаний порошком для чистки посуду та не став нічого чіпати. По-перше, це викликало б у мене ще більший напад гніву. А по-друге, наразі Майклу було точно не до вчорашніх подій. Сьогодні в його житті з’явилися куди жахливіші новини, ніж розкритий зв’язок з секретаркою.

– Привіт! – на крилах щастя влетіла я до їдальні. – Вибач, Майкі! Я тут насмітила, зараз усе приберу. Нічого страшного, що в тебе є хтось для підтримки самопочуття. На здоров’я, мені до того байдуже.

Я одягла рукавички, щоб ненароком не пошкодити найдорогоціннішу в житті річ та пурхала по кухні, наче весела пташка і дбайливо позбавляла поверхню острова від мийного засобу.

Але від цих невинних слів вени на скронях ще законного чоловіка загрозливо надулися й він не витримав та з розмаху кинув на стіл стос моїх гавайських фото. Вони граційно розсипалися по скляній поверхні...

– Звісно тобі байдуже! Хто б сумнівався. Куди мені до цього качка! Я ж лише твій юридичний чоловік, а цей у ліжку, мабуть, звір? Так, люба? – давно він не кликав мене цим словом. Та після всього, що я пережила в Ланграмі, з мене можна було знімати скальп чи шкіру та я б все одно щасливо посміхалася.

– Щиро перепрошую, тут я точно винна. Ні, не за те, що кохаю! Лише за те, що не відразу сказала. Але ж ти тут порав учора свою гостю та був дуже зайнятий. А ще я не знала, що сьогодні прийму пропозицію коханої людини й попрошу в тебе розлучення, – випалила я та простягнула до нього руку з чарівним крихітним камінцем на пальці. Потім дістала з сумки його гігантський шлюбний «сувенір», що вже давно тримала в потаємній кишеньці й мовчки поклала на стіл.

Від неймовірного подиву очі містера Венса округлилися, а нижня щелепа сама поповзла вниз.

– Тобто це не курортна інтрижка, а серйозний крок? Ти що давно з ним зустрічаєшся, а Менді була лише прикриттям для вашої поїздки на Гаваї, так? – намагався розібратися в ситуації розумний фінансист та я не планувала розповідати йому, що за якихось десять днів до нестями закохалася й повірила чоловікові, з яким хочу прожити решту щасливого життя на землі. Адже для такого як Майкл подібне зізнання було б нелогічним...

– Ти хочеш зі мною розлучитися? – перепитав він, хоч майже ніколи цього не робив, бо сприймав усе з півслова, нальоту.

– Пробач, Майкле. Ти добрий і достойний чоловік, але кохаю я Його! Тому чесно прошу в тебе розлучення. Розумієш: без Нього мені білий світ не потрібен і взагалі нічого у житті. Це почуття таке всеосяжне, що його нічим не затьмарити.

Давно я не розмовляла зі своїм благовірним зрадником так щиро. А він слухав і тяжко зітхав та не міг повірити у те, що чує. Виходить коли сам роками трахається з секретаркою, це не викликає у нього тяжких думок. А коли я зустріла чоловіка, котрому хочу віддати решту життя, йому чути образливо.

– Майкі, чому ти мовчиш? Тобі потрібен час на роздуми? Так у мене його немає. Власне й тобі не завадить подумати: як ощасливити ту маленьку пташку. Ти казав, що вона нічого не вимагає та вважаєш її лише штатною одиницею й помічницею в справах. Повір мені: це не так. Дівчина точно тебе кохає, тому й прощає несправедливість і біль. Але жінки теж люди і їм хочеться того статусу, на який вони заслуговують.

Знаєте, здається зараз я виглядала дуже дивно. Захищала ту, котра влізла третьою до нашого шлюбного ліжка, але сьогодні мені було її справді шкода. Вчора - ніяк, а сьогодні шкода. Террі зробив мене настільки щасливою, що я могла б стати на захист всіх знедолених жінок землі й мені це було до снаги та навіть приємно.

– Немає часу? Ти вагітна? – миттю припустив найпростіше Майкл.

– Можливо. А що це змінює для нас з тобою? – чомусь раптом піднесено подумала я про дитинку та вперше в житті не хотіла відкидати такої ймовірності. Якось раніше ні чужі, ні майбутні свої діти ейфорії в мене не викликали.

– Нічого собі! Ти ж казала, що безплідна. Чи то лише зі мною? – перетворився на звичайного домашнього деспота мій спокійний та врівноважений фінансист.

– Ну, яка тепер різниця, що між нами було не так? Майкле, я відпускаю тебе з легким серцем, то й ти мене на волю відпусти. Ти ж цивілізований чоловік. Чи ми будемо створювати тяганину на радість міським таблоїдам? – всілася я на своє звичайне місце за столом і блаженно роздивлялася яскраве документальне підтвердження нашого з Террі щастя.

– А можна поцікавитися: звідки в тебе ця фотосесія? Бо, як на мене, то знімки зроблені якісно, але з далекої відстані. Ти що наймав когось слідкувати за мною на відпочинку? – зробила я стандартні висновки працівника ІТ-індустрії.

– Та Боже мене збав! Я ж тобі вірив. Сказала: у відпустку – значить так і було! А цю гидоту мені сьогодні принесли з особистою поштою. Дивно, що коментарів не додали, – відверто розмірковував містер Венс.

Але я не бачила в цьому нічого дивного. Може тому, що відредагувала купу детективних романів й розуміла, що будь-який лист мав би свій слід. А так, як кажуть і Богу й людям видно, а коментарі вже зраджений чоловік допише у своїй голові самостійно.

– За довіру я тобі вдячна та й не зраджувала ніколи раніше. А це ніяка не гидота, а щасливі люди. Можна я заберу? І досить розмов. Прошу: дай мені відповідь: коли ми полетимо до Лас-Вегаса? – продовжувала я гнути непохитну лінію.

– Тобто ти дійсно поспішаєш, Семі? А що скаже на це місіс Жошович? Чи вона в курсі справ доньки? – згадав про тещу мій благовірний.

– Ні, шановний пане, мама ще геть не в курсі. Ти ж знаєш: я не з тих дівчаток, що про кожен подих біжать радитися з матінкою. Для неї це буде «велика втрата». Вона тебе дуже любить. То й залишайтеся собі друзями, я не проти, – байдуже знизала плечима зрадлива домогосподарка.

– Ну, якщо дійсно поспішаєш, то я готовий. І все про що ти казала, справедливо. Пора й мені вирішувати свою долю. Бо наше з тобою життя нагадувало якийсь напівсон чи марево. Добре, я подивлюся: коли буде вільний час та розірвемо ці непотрібні тобі пута. Будеш вільною, місіс Венс, – гірко посміхнувся він.