Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Майку, котику, та я не серджусь. Мені було з тобою дуже приємно... І хоч то її дім, треба ж було попередити тебе про повернення... Піду. Працюй. Я чекатиму на обід, – миролюбно вимовляє Мія й зникає за дверима.

Містер Венс проглядає пакунки й теки та байдуже відкладає їх у бік. Його увагу привертає рекомендований лист з Гаваїв, з поміткою «особисто». Дивно, у фірми немає жодних справ на островах? Чого б це комусь писати йому аж звідти? Може Саманта дала адресу офісу для пересилання якихось своїх паперів з відпочинку? Але вона зроду не змішувала їх справи. У неї вони переважно віртуальні, а ось у нього багато паперових документів, бо гроші люблять тишу й точність та не завжди повинні потрапляти до всесвітньої мережі.

Майкл взяв гострий ніж для паперу й з делікатністю фінансиста відкрив пакунок. Звідти посипалися звичайні кольорові фото з Самантиного відпочинку... Але вони були більше, ніж дивні! По-перше, всі знімки зроблені з деякої відстані, а ще на них окрім прозорих океанічних хвиль та тропічної зелені, його щаслива й усміхнена дружина, в обіймах якогось засмаглого красеня. І вони виглядають такими окриленими й спорідненими, що не треба довго думати: ким він доводиться їй на тому відпочинку?

В цій сенсаційній підбірці трапляються ще й фото її подруги Аманди Белтон, тільки та блаженствує в обіймах патлатого араба. Він десь такої ж статури та засмаги як той, що має попит у Семі. Мабуть, працюють в одній сфері послуг для жінок?

Ось тільки йому, Майклу Венсу, геть байдуже хоч би Белтон притискав до себе цілий гарем арабів. Але його дружина така радісна, якою вдома з ним зроду не була! Навіть у весільній подорожі Саманта не відривалася від планшета та зосереджено працювала й спілкувалася з клієнтами.

Звісно містер Венс усвідомлював, що хвилину тому дуже тепло розмовляв з власною коханкою, котра присутня в його житті не перший рік і це він підлий зрадник та брехливий чоловік. Але ж ЧОЛОВІК! І жити під одним дахом з красивою жінкою, мати на їх стосунки всі юридичні права та зовсім не знати тих стосунків – процес доволі образливий і болісний.

Саме тому, й далеко не відразу, у них з Мією знайшлися спільні інтереси в роботі та в ліжку. Довгий час вони були обачними й дружина нічого не знала та може й не дізналася б взагалі, якби не повернулася додому трохи раніше та застукала їх за інтимним процесом прямо посеред кухні...

Приводити коханку в дім, де проживає законна дружина – це дійсно нахабство. Але таким чином доля сама розставила всі крапки над «і». Та ці фотки точно не входили в плани заможного самця й обурили до глибини душі. Він же сподівався, що дружина фригідна й безгрішна! А ще усвідомлення того: з яким франтом вона зраджувала йому, доводили наразі Майкла до оскаженіння. Навіщо було виходити заміж за фінансового сухаря, котрий поруч не стояв з цим еталоном жіночих мрій?

Через гроші? Так вони Саманті Жошович не потрібні були. Як працівник сфери ІТ-послуг вона сама непогано заробляє. Її мати – успішний телепродюсер та й взагалі Семі ніколи не була меркантильною чи марнославною. І не такий вже високий статус у його компанії серед фінансових кіл. Тоді навіщо?

Майкл вже багато разів задавався усіма цими питаннями раніше, але тепер коли дивився на гавайський відпочинок дружини та вперше бачив її щасливою, поки навіть не вдавався до запитання: хто й навіщо підкинув йому цей компромат на Саманту?

– Містере Венс! Я можу все пояснити... – заскочила до його офісу, без попередження, одна швидка й недолуга бухгалтерка. А Майкл, наче обпечений гавайським сонцем, миттю згріб фото до купи й накрив якимось звітом.

– Що пояснити, Вітні? Не розумію, – керівник виглядав наразі так, наче його застукали з розстібнутою ширінкою, за мастурбацією.

– Вітні, вийди геть! От же ж блощиця. Чого ти скачеш тут, без дозволу? Тільки на секунду вийшла в туалет, а вона вже влізла. Тебе хіба стукати до кабінету боса не вчили? – влетіла слідом за бухгалтеркою схвильована Мія.

– Перепрошую, босе! Але Кім сказала, що Ви збираєтеся позбавити мене премії за недосконалий звіт. А я невинна. Чесно...

– Вітні, ось зараз вийдіть за двері, будь ласка, й тоді все буде добре. Бо як наступного разу зайдете таким чином, у Вас точно будуть проблеми, – перевів подих містер Венс та спостерігав як Мія виштовхала нахабну співробітницю геть.

Відповідальна помічниця наглухо зачинила за собою двері ззовні, але Майклу все одно було дуже гірко на душі. Адже фото дружини-зрадниці, як і раніше лежали перед ним на столі, приховані хіба що сіренькою текою. Та незграбності й невизначеності ситуації це аж ніяк не змінювало.

Скільки він себе пам’ятав, завжди прямував нагору до свого фінансового становища послідовно та вдумливо, а ще ніколи й нічого не досягав підлістю чи підкупом. В цьому плані його розуми спрацьовували вірно, наче у комп'ютера. Але містер Венс геть не уявляв: з якого боку починати розв’язання особистих проблем? Ясно було одне: настав час приймати незручні рішення.

Розділ 17.

А тепер повернемося у момент, коли Ванесса Маркус припхалася до батьківської вілли зла, мов чорт.

– Тату, я знайшла їх! Сиділи з двома бабами в районі Вайкікі та нахабно дудлили коктейлі... – кричала розгнівана дівчина й від злості її аж трясло.

– Ну, знайшла і слава Богу. Чого ти розходилась, filha (доню)? Ти сказала, що вони потрібні тут? Значить будуть. У Терренса слово, наче бетон. Не переймайся так, для дівчинки це шкідливо, – попивав коньяк містер Маркус і спокійно посміхався.

– У Терренса дрючок був наче бетон, коли він з тією білявкою обіймався... Pai (батьку), заборони їм тягатися узбережжям, бо я не знаю, що зроблю! – істерила дівчина й розуміла, що всі її плани щодо філіппінського красунчика летять шкереберть.

– Доцю! Попий он свіженького соку та заспокойся. Ти думай, що говориш? Як я забороню хлопцям мандрувати узбережжям? А працювати хто буде: Умберто з Хав’єром? Так від них усі баби розбіжаться. А твої улюбленці лише мордочками посвітять й миттю додають нам песо та долярів. Ну й що з того, що обіймався? Значить грошенят заробив. Поки є чим, нехай працює, – неквапливо розмірковував дон Маркус.

– Ні, таточку, Террі не заробляв. Він дивився на неї, як на ікону. Кажу тобі: то не заробіток, а наша погибіль! – якось зловісно блиснули очі Ванесси.

– Filha, не діставай, бо знову до тітки Берти відправлю. Навіщо він тобі здався, той бездомний прищ? Пора-пора тобі обирати для серця синьйора, – тяжко зітхнув чоловік, що виростив доньку без матері.