Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Усі разом підійняли руки. Ну звісно…. Я глянув на їх аури, щоб визначити найбільш нестабільну. 

Зімер, - звернувся до магу пʼятого кола, чи не самого тихого у команді - мені потрібна твоя кров.  Перепрошую? 

Хлопець не на жарт перелякався. 

Та не боїсь ти, мені небагато. 

Я вхопив його руку і не глибоко тицьнув кинджалом по пальцю. Вичавивши кілька краплин крові, підхопив їх аурою і поставив навпроти сонця. Нічого не видно. Розчавив криваву бурульку у тонкий аркуш і напружив зір чи не до максимуму. Є! Маленькі зелені червʼячки звивалися навколо еритроцитів і руйнували білки гемоглобіну. Що воно взагалі таке?! Воно живе?! Я відокремив аурою одну з зелених гидот, щоб роздивитися детальніше. Не схоже на живу істоту… але воно теж мало свою невеличку ауру, на диво знайому мені… Де я вже бачив щось схоже? 

Я спалив кров і ту заразу та сильно замислився. Де, дідько, де?! Туманний ліс? Підземелля? Матан? Я копирсався у своїй памяʼяті мов навіжений. Точно! Матан! Камʼяна брила на садибі мого вчителя і людська кисть всередині неї, це точно воно. Точніш, ті зелені візерунки на кістках…

Я вже бачив це. Але як лікувати і гадки не маю. - сказав я ректору. Можу лише зварити ліки, що загальмують дію, і сподіваюся, що надовго. 

Я витягнув алхімічного казана і підвісив його за бортом гаху своєю аурою. Активував магію першого та другого кіл та наповнив казан водою і скипятив на заклятті вогняної стіни. Звірившись із записами вчителя, почав добавляти інгредієнти до казана. Ліки, що я готував, мали швидко та надовго підняти рівень гемоглобіну, це єдине, що наразі я міг зробити. За годину було готово. Я розлив ліки по пляшках, частину роздав кожному з присутніх, та почав готувати нову партію. 

Капітан, нащо ви… Сама подумай, - от чому Мара хоч і хитра, та всеодно дурепа? - ця гидота розповсюдилась на великій території, впевнений, що по дорозі ми зустрінемо ще купу постраждалих. То що, кинемо їх помирати?  А… он ви про що…

Я приготував майже тисячу пляшок ліків, коли ми дісталися великого, на кількасот дворів,  села по дорозі. Я не відчував жодної аури. Село пусте? Я злетів у небо і глянув згори. Жахлива картина. Чоловіки, жінки, старі, молоді, діти… Усі були мертві. Ці люди задихнулися, дихаючи на повні груди… Я злетів ще вище, щоб спробувати віднайти джерело цієї гидоти, адже її ауру я вже знав, тож місце найбільшої її концентрації мало бути… Знайшов! Кілометрів за тридцять від нас як наче зелений вир бушував у повітрі. 

Чекайте мене тут! 

Я рвонув уперед, на ходу приготувавши краплинку своєї крові. Мана Бога могла спалити цю нечисть, принаймні, на це я сподівався. Я дістався джерела і кинув у нього краплю крові. Вогняна квітка спалахнула та розквітла, і стало видно таку саму камʼяну брилу, як і на садибі Крука. Але ця була репнутою. Не гаючи часу, я забрав брилу у сховище, наразі то було єдине, що я міг зробити. Час у сховищі мав бути для брили статичним. Хто ж це зробив? На самій брилі я не відчув хоч якоїсь аури, як на тій, що у Матані. Матан. Треба негайно прибрати ту каменюку, бо якщо вона трісне - усе місто загине, неможна так ризикувати. Я повернувся до команди. 

Їдьте уперед, я вас скоро наздожену. 

Раман мовчки кивнув і рушив гах далі. Я ж поспішав назад до Матану так швидко, як міг. Дурень, треба було одразу її прибрати, як тільки побачив ту кисть всередині. З гучним ляскотом я зʼявився над містом і прибрав брилу до сховища, де вже знаходилась така ж, але тріснута. З дому навпроти визирнула напів одягнена, перелякана гучним звуком над головою, Суі. Я помахав здивованій дівчині рукою і зник з її очей. Десь за годину наздогнав ректора з командою. 

Здається, загрозу розповсюдження я прибрав, але от наслідки… Для цього є гільдія цілителів королівства, Анею, не намагайся робити усе сам.  Боюсь, це не те, з чим вони впораються. 

Я перевірив територію навколо наскільки міг, чи нема виживших. Жодної аури. Зважаючи, що я легко бачив ауру першого класу навіть на пʼятдесят кілометрів, масштаби трагедії були величезними. Я був певен, що це не випадковість. Що ж за нелюд міг таке зробити? Бойовий Бог, ауру якого я помітив на брилі з Матану? Але на репнутій каменюці його аури немає. Та і навряд то він, адже його зі схожою брилою усе місто бачило. То кому ж таке треба? 

Усе гаразд? - перебив мої роздуми Раман.  На десятки кілометрів навколо жодної живої душі, ректоре. Що за виродок то зробив? То це не природне явище?  Ні, та отрута зроблена людиною, я певен - сказав я напівправду 

Чи сама отрута людських рук діло я не міг сказати точно, а от що камінь там зʼявився та репнув - було точно людиною зроблено. 

 

Глава восьма. 

 

Гадаю, королівський двір знайде винного, Анею. Ми з цим вдіяти нічого не зможемо.  Знайде? Біля джерела не було жодних слідів аури, інакше я б вже сам знайшов того вилупка. То як це зможе зробити королівський двір?  То що ти хочеш запропонувати? 

Я лише руками розвів. Нічого я не міг, ані зробити, ані навіть запропонувати… Ми стрімко рухались вперед, минаючи села з мертвими мешканцями. 

Чую аури! - сказав я за кілька годин. - Багато аур першого рівня, але є декілька досить сильних.  Можеш сказати точно хто вони? Нажаль ні, ми ще далеко. Але вони знаходяться прямо на нашому шляху, ми будемо там десь за пів години з нашою швидкістю. 

Я не помилився, за пів години нас зупинив кордон, виставлений на дорозі гільдією цілителів. 

Стійте! 

Бойовий Предок середнього ступеня зупинив гах. 

Хто ви такі та звідки?  Я ректор магічної академії, це команда академії, ми прямуємо до Льготе для участі у турнірі. І так, якщо ви хочете запитати, то ми все це бачили - безліч померлих людей!