Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Я, мов той невіглас, продовжив витріщатися на гах. Коли ректор зупинив, то першим зазирнув всередину. Там було досить просторо, особливо як на нашу команду. Мʼякі лавки вздовж бортів з підйомними столиками посеред проходу. У задній частині останнього сегменту гаха знаходилося щось схоже на польову кухню. Ну, мій возик з лівзі був нічим не гірший, хоч і являвся простим возиком. От аби надибати собі корабля, схожого на той, що я бачив на аукціоні… Ех, Аней-Аней, закатай вже собі губу…

Застрибуйте! - скомандував нам Раман. 

Ми хутко залізли всередину і гах рушив. Тепер я зрозумів, чим він відрізнявся від мого возика. Я взагалі не відчував жодних нерівностей на дорозі. Гах їхав настільки рівно, що здавалося ніби ми стоїмо на місці. Я витягнув магічну шкіряну мапу, яку мені дав Хек свого часу і знайшов помітку столиці, Льготе. Далеченько. До Вангану, наприклад, було значно ближче. Ірген з іншими хлопцями, що сиділи поруч, теж зазирнули. 

У вас непогана мапа… Ага, дякую. Це подарунок старого друга. Що ви так дивитеся? Він дійсно старий вже. Це факт, а не фігура мови. 

Усі розреготалися. 

За якийсь час усі заспокоїлись та розбилися для теревенів на малі компанії. До мене підсіла Мара. 

Пане капітан, а скажіть, якщо не секрет, як, будучи Бойовим Предком, ви використовуєте магію?

Я відчув, як Раман та Ірген нагострили вуха. 

Та чому ж, не секрет. Але правда у тому, що я і сам не знаю толком. 

Я майже почув епітет «Брехло!» на свою адресу, тому за короткої паузи продовжив:

Це було моєю мрією, як тільки я взнав за існування магії. Але усі, навіть у гільдії магів, казали що це неможливо для мене. Та я не здавався, і завдяки моїй подрузі Суі, яку ви теж знаєте, розібрався у теорії магії та переробив її під себе. Я не знаю, чи підійде мій метод іншим воїнам, чесно. Скоріш за все ні, адже люди усі дуже різні. От, наприклад, візьмемо Суі. У магії елементів вона точно не з кращих, але чи ризикне хто з вас вийти на бій з нею? Отож. Вона має свою особливу магію, через що її і називають Королевою Метеликом. Або візьмемо мою подругу Мію, вона кішколюд. Зараз її сила дорівнює Бойовому Майстру середнього ступеня, але два тижні тому вона посіла друге місце у королівському турнірі, здолавши дуже сильного Бойового Майстра вищого ступеня. Неможливо, скажете ви? Так, у звичайних умовах неможливо. Але, як у кішколюда, у неї є вроджена здатність трансформації тіла, під впливом якої Мія стає чи не на порядок швидшою та сильнішою. Так що, гадаю я, кожен з людей може володіти чимось таким… особливим. Але не кожен може віднайти у собі це, навіть за усе своє життя. 

Я замовк. Здається, вони повірили. Навіть Раман. Хуууух, не люблю я такі розмови, коли треба бути відвертим і зберегти свої секрети. 

Капітан, а яка зараз ваша повна сила? - не втерпіла Ірген. 

Я тільки хотів сказати якийсь жарт, як за мене відповів ректор. 

Ваш капітан дуже сильний. Якщо порівнювати лише магію, то він приблизно на моєму рівні. Але якщо узяти його повну силу, то він сильніший за мене. Гадаю, він може битися з Богом Війни нижньої ступені чи магом восьмого кола на рівних.  Ого! - пронеслось всередині гаху.  Ректор, ви перебільшуєте. Я недавно отримав ляпаса від Бога Війни, так летів сторчма ламаючи стіни… Отримав ляпаса від Бога Війни і ще маєш змогу з нами тут розмовляти? І це я тут перебільшую? 

Навкруги усі знов зареготали. 

Капітан, - знову запитала Мара - а як магу захистити себе у ближньому бою? Адже ми фізично слабі, чи можна це виправити якимось чином? 

Важке питання. І при тому просте. Щоб маг не робив - сили воїнів він мати не буде. 

Так, є один спосіб. - сказав я.  Який?! Придбати собі пару бойових маріонеток!  Та ну вас, капітан, вони купу золота коштують!  Золото можна завжди заробити, коли у тебе є життя! 

Ех, відповідь моя розчарувала усіх. Ну що ж…

Гаразд, народ! Обіцяю, якщо виграємо турнір імперії - кожен з вас отримає бойову маріонетку шостого класу у подарунок! Окрім ректора, звичайно, йому таке сміття непотрібне. До того ж він не бере участі у змаганнях особисто.  Чому це мені не потрібно? Та я все організовую!  Гаразд, гаразд, пане ректор. Вам теж буде маріонетка. 

Задоволений Раман знов повернувся до дороги. Усі реготали. 

Капітан… Досить Мара, ще пара твоїх запитань, і я збанкрутую!  Еххх…

От хитра морда! 

Ми їхали уперед, усе далі лишаючи Матан за своїми спинами. Наступного дня я почав відчувати якийсь неприємний запах у повітрі. Щогодини він ставав більш явним і сильнішим. 

Ти теж це чуєш? - запитав я Рамана.  Ага, вже години дві як.  Не знаєш, що воно таке?  Ні. - ректор похитав головою зі сторони в сторону. - Але це щось погане.  Схоже на отруту…

Я подивився на членів своєї команди, котрі поводилися на диво кволо цього ранку. 

Народ, бачу, що вам зле. Опишіть симптоми, що ви відчуваєте.  Головний біль… - першою сказала Мара.  Ага, - підтвердив Грас - болить голова над очницями, свербить у носі і трішки нудить… У мене теж схоже… І у мене… А в мене ще очі печуть. 

Я перезирнувся з Раманом. 

Це точно отрута, але я не знаю яка. 

Я витягнув пігулки відновлення і роздав усім, хто був у гаху. Сам також прийняв одну, на всяк випадок. Пігулки не мали здатності детоксикації, але на якийсь час могли придушити симптоми і розповсюдження отрути по організму. Зробивши це, витягнув праці вчителя з алхімії і знайшов том з назвою «Отрути, Симптоми, Протидія, Лікування», та почав швидко його гортати. Колись я вже читав його, але хотів бути певним. Зрештою, зʼясувалося що під такі симптоми підпадає чи не десяток отрут. Дідько, так вірний протидот не підібрати. 

Кому з вас найгірше зараз? - спитав я у команди.