Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Сестричко, ти можеш далі вірити йому, але я знаю, що він паршивець та покруч. Я відчуваю це! Нехай Макі в дурні пошиває, але не мене. Він одразу мені не сподобався, а коли до сестри залицятися почав, то я зрозумів, що він нам не друг. Я спочатку думав тікати від нього разом з Макі, але ні, вона в цього Каре закохатися встигла! Тепер я сам буду вирішувати проблеми. З Ліорою розберуся і повернуся в теперішнє. Але не з ним, він точно щось погане задумав, я впевнений! Але за сестру страшно, що він з нею зробити може? А якщо він взагалі заодно з кривдницею?!

З кожним кроком усе більше сумнівів і підозр крутилося в моїй голові. Я йшов лісовою стежкою, вдихаючи запахи вогкого листя та моху, але думки були настільки гучними, що я майже не помічав, як все навколо змінюється. Кожен порив вітру здавався мені шепотом, кожен шелест – підказкою. Слова Каре постійно крутилися в голові, наче старий набридливий мотив.

Нарешті, коли лісові дерева почали рідшати, я побачив попереду місто. Його високі стіни та вежі з’явилися на горизонті, наче безпечна гавань для тих, хто шукає притулку, і одночасно – небезпечна пастка для необачних. Супер, просто чудово! Все-таки я скористаюся порадою Каре і замаскуюся, щоб мене не могли впізнати.

Зупинившись на краю лісу, я швидко зняв рюкзак і відкрив його. Там був темний плащ, грубий і зношений, але ідеальний для мого плану. Я швидко накинув його на плечі, ховаючи обличчя під капюшоном. Це був перший крок до нової, більш обережної версії мене. В кишені рюкзака намацав гаманець, який ще більше підняв настрій. Гроші – це те, що допоможе мені дістати все, що потрібно.

Місто зустріло мене холодом ранку і тихими вуличками, ще не розбудженими денним гамором. Я повільно йшов кам'яною мостовою, роздивляючись навколо. Вулички тут були тісні, зі стінами будинків, які здавалися надто близькими одна до одної, ніби хотіли затиснути мене в своїх кам’яних обіймах. Нарешті я натрапив на невеликий магазин одягу, де старий торговець сонно куняв за прилавком. Я придбав кілька речей для маскування, серед них – перуку, що змінила б мою зовнішність. Потім сходив в магазин зі зброєю, там придбав:  димові шашки, кинджал, та маленькі кульки, що відкидують противника.

Завершивши покупки, я знайшов готель, де вирішив переночувати. Кімната була маленька і непримітна, з ледь скрипучим ліжком і вузьким віконцем, що виходило на тихий внутрішній двір. Кинувши рюкзак на підлогу, я впав на ліжко, втупившись у стелю, і намагався знайти відповіді на всі питання, які гризли мене зсередини. Важко було думати, що Каре може виявитися зрадником, але ще важче було з цим змиритися.

***

Ранок приніс із собою нові тривоги. Прокинувшись, я відчув, як нерви натягнуті до межі, як струна, готова розірватися від найменшого поштовху. Я зібрав речі, одягнув новий плащ і вийшов на вулицю. Місто прокидалося: продавці розставляли свої товари, діти бігали вуличками, і всюди чути було звук розмов та сміху.

Я йшов вулицями, намагаючись бути непомітним. Вузькі проходи між будинками стали моїм притулком, де я міг приховатися від чужих поглядів. Та раптом, на одній з вулиць, я побачив їх – Макі та Каре. Вони йшли разом, не помічаючи мене. В ту мить серце впало десь у п’яти, а в грудях піднялася хвиля злості і розчарування. Вони обоє – двоє проти мене. Швидко ховаючись за найближчий ріг, я стрімко рушив далі, намагаючись якомога швидше залишити це місто.

Та доля вирішила підкинути ще одну несподіванку. Зненацька на одному з перехресть я натрапив на грабіжника. Чоловік, похмурий і злий, не планував мене пропускати просто так. У нас відбулася коротка, але жорстока сутичка. Врешті-решт, я вдарив його кулаком у обличчя, забрав рюкзак Каре і втік, не озираючись.

Все! Тепер я точно сам буду вирішувати проблеми.