Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

12

- То що там сталося, що так негайно знадобилася моя допомога? Той чоловік. Хто він?

- Я не думаю, що маю моральне право це обговорювати... Це особисті справи Юлії Володимирівни.

Гена гмикнув. Він кинувся до Каті, бо вирішив, що їй потрібна допомога, а директорку з продажу використав лише як привід забрати жінок. Але виявилося, що втрапив в якісь незрозумілі справи Юлії Володимирівни. Ну що ж. Нехай.

- В такому разі, про що ж нам поговорити?

Зависла тиша, під час якої кожен намагався якнайшвидше сформулювати тему бесіди. Перевали мовчання Гена і Катя одночасно:

- То як вам працюється в директорки з продажу?

- Через це нове виробництво ви поїдете в інше місто?

Дівчина зніяковіла, а чоловік весело розсміявся. Напруга, що переслідувала його з тієї миті, як він майже силоміць вирвав у красуні побачення, враз зникла. Хоч і просто заради підтримання бесіди вона цікавилася його від'їздом.

Якраз в цей час вони під'їхали до потрібної кав'ярні. Гена припаркував машину на узбіччі. І за кілька хвилин вони вже спостерігали за тим, як бариста готує їм вечірню каву. На правах запрошеного Геннадій Анатолійович замовив собі ще й шматок бісквітного торту. І з дивним відчуттям всередині поспостерігав за тим, як дівчина розплатилася за їхнє замовлення.

- Доведеться їхати до невеликого селища в Кіровоградській області, - продовжив пан Зегер перервану розмову, коли вони сіли за столик. - Чесно кажучи, не знаю, як воно там буде. Я ще ніколи не жив в подібному місці, але дядько наполіг, що саме я маю туди їхати.

- А з приводу самого підприємства ви не хвилюєтеся?

"Як він може переживати про побутові умови, коли йому належить керувати цілою компанією?" - дивувалася Катерина безвідповідальності хлопця.

- Чого б це? - той здивовано звів брови.

- Ну, керувати цілим підприємством...

- Вважаєте, що я не впораюся? - знову усміхнувся Гена, милуючись тим, як чарівно ніяковіє його співбесідниця під його пильним поглядом.

- Ну, це ж не те саме, що керувати одним відділом, - хоч і опустила погляд, Катя не збиралася поступатися.

- Ви мало мене знаєте, Катерино Віталіївно. Я з вісімнадцяти років на керівних посадах. У відділах та філіалах. Як той корок, яким затикають кожне протікання. В дядька самі доньки, й жодна не цікавиться бізнесом, тож мене виховували як запасний варіант.

В цю мить Катя трохи інакше подивилася на хлопця. Вона вважала, що його тримають в компанії тому, що він Зегер. І це було правдою. Але чи зумів би той самий тендерний відділ працювати так ефективно, якби не вправне керівництво?

"З вісімнадцяти років", - повторила вона про себе. - "А чим я займалася у вісімнадцять років і чи змогла б керувати кимось? Я навіть старостою групи стати боялася". Дійшла дівчина невтішного висновку.

- Пробачте.

- За що ви вибачаєтесь?

- За те, що зробила передчасні висновки. Я вважала вас бабієм та нездарою... Може ви й бабій, але не нездара.

- Гхм, - вдавився смаколиком Гена. Він закашлявся, з очей бризнули сльози, а дівчина перелякано почала пхати йому до рук напій.

- Пробачте!

- Та ні, - витираючи сльозу та намагаючись більше не реготати, мотнув головою чоловік. - Я радий, що ваша думка про мене покращилася. Але ви мене ледь не вбили своїм зізнанням.

- Пробачте! - в блакитних очах дівчини метушилася паніка.

- У якості вибачення прийму тільки звернення на ти, - Зегер нарешті перестав кашляти та завмер, очікуючи відповіді дівчини.

- Добре. Давайте на ти, - з полегшенням видихнула білявка.

- Я все ще не почув від тебе такого звернення, Катерино, - над сірими очима чоловіка похмуро нависли брови.

- Так. Пробач. Це трохи не звично.

- Тепер я поїду у відрядження щасливий, - відкинувся на стільці Гена. Він і справді чомусь виглядав щасливим.

- Таке скажете, - похитала головою білявка.

- Катю! - суворо вигукнув Зегер. - Я покараю тебе, якщо це повториться.

- Так-так, просто вирвалося. Я більше не буду, - усміхнулася дівчина, ця легка бесіда їй дуже подобалася.

Останнім часом її коло спілкування звузилося до колективу Зегер-груп, де вона не дозволяла собі надто сильно розслаблятися та теревенити про бозна які дурниці навіть з колежанками. Хоча дівчата між собою спілкувалися досить вільно, Катя не могла так само щиро посміхатися з усіма.

- От і добре, - дещо задумливо кивнув Гена. - Тепер твоя черга відповідати на питання.

- Як працюється? - дівчина повільно набирала груди повітря поки формулювала відповідь. - Добре, як не дивно. Хоч зазвичай дуже важко. Іноді навіть нестерпно. І це зовсім не те, чого я з самого початку хотіла.

- Пробач, - з-під лоба поглядаючи на дівчину, раптом сказав Гена.

- За що? - прийшла черга Катерини дивуватися.

- Це через мене так все вийшло. Я повівся, - він закинув руку за голову й з силою почухав потилицю, - як цілковитий ідіот. Зіпсував тобі кар'єру. Завадив здійсненню мрії. І так довго цього не усвідомлював... Власне до цієї миті не усвідомлював.

Гена сперся руками на стіл й опустив голову. Довге пасмо вибилося із зачіски і тепер виглядало таким само жалібно понурим, як його господар.

- Не варто. Я ж сказала, що мені добре працюється. Юлія Володимирівна, вона така надзвичайна жінка. Справжня професіоналка і дуже чуйна керівниця.

- Справді? Я чув інше. Це тому ти за нею так печешся, таємниці бережеш?

- З твоїх слів це звучить як докір.

- Можливо, я ревную. Хотілося б, щоб мої підлеглі так само відгукувалися про мене.

- Ну, у кожного свій метод управління...

Потім вони почали обговорювати лідерські якості керівника. Про те, чи можна їх змінити. Про харизму та манеру спілкування. І ще багато про що.

Вийшли з кав'ярні, коли бариста натякнув, що пити багато кави на ніч шкідливо.

- Пізно вже. Давай я тебе проведу, - роззирнувшись на всі боки, запропонував Гена.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍