Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

- Просто все так збіглося, - усміхаюся. - Ти хотів, щоб я подорослішав і жив не лише роботою. У моєму житті з'явилася Юля, і я подумав: а чому б і ні? Не розумію, чому ти не довіряєш мені? Три роки я керую компанією, і за цей справи пішли вгору. Але тобі й цього не достатньо. Спочатку заявив, що Марат також претендує на місце гендиректора, а тоді ще й вирішив добити заявою про одруження і створення сім'ї. 

- Просто все так збіглося, - повторює мої ж слова Влад і підводиться на ноги. - Ти сам робиш так, щоб я не довіряв тобі. Родичання з Калиновським - це, звісно, добре, але якщо я дізнаюся, що ти ведеш якісь ігри, компанія перейде Марату. І не тому, що він мій син, Максиме. На відміну від тебе, він завжди чесний зі мною. 

Схоже, Влад і свого сина зовсім не знає, адже Марат готовий йти по головах, лиш би отримати бажане. І якоюсь мірою він навіть мене переплюнув. 

- Ілона хоче познайомитись з твоєю дружиною. Тому чекаємо вас сьогодні о шостій в нашому домі. Посидимо у сімейному колі без ресторанів і зайвих очей, - додає Влад перед тим, як залишити кабінет. 

Здається, з моїх плечей падає щось дуже важке, коли залишаюся в кабінеті один. Певною мірою Влад має рацію - я загрався! Та коли пригадую, що на цьому місці може сидіти Марат - мій двоюрідний брат, якого я ненавиджу усіма фібрами душі, все стає на свої місця. 

Я роблю все це для того, щоб керувати компанією батька! Заради пам'яті про нього й трохи заради себе і власного самолюбства. 

День минає на диво швидко. Як би сильно я не хотів відтермінувати поїздку до дядька, нічого не виходить. В обідню перерву набираю Юлю, щоб повідомити, що плани змінилися, але, на мій подив, автоматичний голос заявляє, що її телефон вимкнений. 

Роздратування знову наростає, адже ця дівчина діє на мене, як червона тканини на бика. Розумію, що працювати в такому стані не зможу, тому скасовую усі заплановані зустрічі та їду додому, порушуючи всі можливі правила дорожнього руху. 

Хочеться вставити Калиновській мозок на місце. Знає ж, який сьогодні день, але все одно вирішує мене ігнорувати. Поки ліфт підіймає мене на потрібний поверх, намагаюся триматись. Хочеться вірити, що вона вдома, інакше не уявляю, де її шукати. 

Відчиняю двері квартири й збентежено завмираю на порозі. В ніс проникає аромат домашньої випічки - і пам'ять миттєво повертає мене в минуле. В той час, коли мама пекла для мене різні торти та булочки.

Сповнений цікавості, швидко проходжу у вітальню і мало рота не відкриваю від подиву. Юля тут, на моїй кухні, в яскраво-жовтому фартуху, з косинкою на волоссі та мукою на обличчі.

- Привіт! - вона усміхається і махає мені рукою, заляпаною тістом. - Ти чому так швидко?

- Що з твоїм телефоном? - долаю збентеження і роздратованість повертається. 

- Не знаю, а що з ним? - хмуриться дівчина. 

- Не можу до тебе додзвонитись. 

- Справді? - так щиро дивується, що у мене немає причин не вірити їй. - Мені телефонувала Ілона, дружина Влада, ми поговорили і я залишила його в кімнаті. Напевно, розрядився.

- Ілона? - а це вже цікаво. Виходить, Влад не тільки дізнався все про Юлю, а навіть дістав її номер телефону.

- Ага! Запросила нас до них у гості, - Юля відчиняє духовку й дістає з неї чергову порцію рогаликів. - От я і подумала, що негарно йти з порожніми руками, тому й взялася за випічку. Спробуєш?

Вона киває на рогалики, а я розглядаю свою донедавна ідеально чисту кухню, а тепер заляпану тістом і немитим посудом. Відчуваю, як починає сіпатись око. 

- Сподіваюсь, що ти встигнеш вимити все це до того часу, як ми поїдемо до Влада, - ціджу крізь зуби. Начебто розумію, що злитись на дівчину не варто, але те, що вона зробила з моєю кухнею… дратує. 

- Встигну! - Юля перестає усміхатися і відвертається до мийки. Ну ось, здається, я її образив. Але вона має розуміти, що є всього лиш фіктивною дружиною і не потрібно перевертати все навколо з ніг на голову. Це і мого життя стосується!