Джин Філліпс - Королівство жахів

Його відповідь не можна вважати серйозною, коли він відповідає так швидко. Вона зачекала, спостерігаючи, як його думки відбиваються на його обличчі.

— Так, будь ласка, — змінив він свою думку.

І темрява, яка вимагала від нього певної поведінки, розвіялася. Зникла так само швидко, як і настала, що характерно для неї. Вона знову з’явиться так само швидко. Але Джоан вживе заходів, коли це станеться.

Вона відкрила сумочку і вдала, наче вона там нишпорить і щось шукає, але своєю другою рукою піднесла до очей телефон. Її нервувало світло й надокучливий Лінкольн, її увага була розполовинена, але вона подумала, що є якісь відсилання під фотографією зоопарку та під заголовком. Досить було легенького натиску її великого пальця, щоб відкрилася невелика шпальта тексту.

«Поліційний спецназ уже на сцені подій, але поліція не розголошує подробиць. Свідки дають суперечливі повідомлення».

Це ще не схоже на історію. Більше пропусків, аніж змісту.

— Мамо, де мої хлопці? — запитав Лінкольн, поклавши руку їй на плече.

— Я шукаю їх, — сказала вона, намагаючись збагнути сенс прочитаного.

Чи поліція досі думає, що вони мають справу лише з одним озброєним терористом? І чи він забарикадувався в якійсь кімнаті? Чи вірять вони в те, що небезпеку локалізовано?

— Мамо! — знову нагадав про себе Лінкольн, уже голосніше.

У його голосі пролунало роздратування.

Вона обернулася до нього, діставши нарешті із сумочки жменю пластикових чоловічків. Вона подала їх йому, не певна, що зробила розумний вибір — він ніколи не поводиться тихо, коли вигадує свої історії, там завжди відбуваються битви та суперечки — але іншого вибору в неї не було.

Якщо він почне галасувати, вона його заспокоїть.

Вона так подумала, ніби це завжди так легко. Ніби вона спроможна заспокоїти його, коли їй захочеться.

— Я вигадаю історію, — сказав Лінкольн, розставляючи своїх людей на нерівному ґрунті. — Я маю хижака?

— Думаю, маєш, — сказала вона, далі нишпорячи в сумці однією рукою.

Вона поклала телефон у сумку. Нехай вона краще пропустить якийсь текст, але сумка надійно заблокує світло від екрана. Обернула голову, щоб вивчити кожен дюйм їхнього вузького краєвиду — дерева, бамбук, залізничні рейки й відкритий простір, і не помітила в темряві ніякого руху. Але почула вдалині щось подібне до пронизливого крику — можливо, то заплакала дитина. Вона чула той крик не вперше й не була певна, що він реальний.

— Мамо, ти його знайшла? — запитав Лінкольн.

Вона нишпорила пальцями на дні сумки, де досі лежало чимало всякої всячини. Намацала ключі, кілька авторучок і щось липке, що втрапило їй під нігті, але також тверді ноги, руки та шоломи. Дістала одну фігурку — ні то була Диво-Жінка. Вона вкинула її в сумку й почала знову копирсатися в ній.

Ага. Ось він — Хижак. Вона витягла його й зняла стару родзинку з його голови.

— Ось він, — сказала вона, подавши його Лінкольну.

Вона купила Хижака, бо він продавався за два долари на ринку, а Лінкольн завжди шукав фігурку, яка грала б чужинця. Потім якось увечері вони переглядали канали телебачення, й вона побачила старий фільм зі Шварценеґґером, і то була редагована версія, без крові, як їй здалося, тож вона дозволила Лінкольну дивитися той фільм, тепер уже на регулярному телебаченні, де можна було почути Не будь хвойдою та Пішов ти під три чорти й усе, що їм захочеться сказати, тож хіба можна дозволити чотирирічному малюкові дивитися будь-які фільми?

Проте він не злякався. Він бачив, як чоловіка, що звисав з дерева, розпанахали навпіл, і він запитав, То це його нутрощі чи не так?

Його дуже цікавили органи тіла.

— Як ти думаєш, він може бути зомбі? — запитав Лінкольн, провівши пальцем по крихітній голівці чужинця.

— Чом би й ні, — відповіла вона.

Цілком можливо, вони тримають заручників. Цілком можливо, що чоловіки, яких вона чула, коли вони проходили крізь мавпячий дім, тепер замкнули в окремій кімнаті кількох безпорадних людей і весь жах зосередився в тій кошмарній кімнаті. Можливо, єдиною помилкою поліції чи спецназу було хибне уявлення про кількість озброєних чоловіків. А може, поліція помиляється щодо всього.

Ті люди, що лежали на бетоні, стікаючи кров’ю, деякі з них були, мабуть, ще живі? Їм потрібний лікар, чи не так? Треба, щоби поліція якнайскорше натрапила на них. А бандити з рушницями досі блукають по зоопарку, їх негайно треба вбити або схопити. Часу на обережність немає.

Вона б могла повідомити про це поліцію. Вона б могла повідомити Пола, щоб він їм сказав про це.

Але що, як заручники справді є? А що, як вона помиляється, закликаючи їх якомога швидше вдертися до зоопарку, бо тоді загине більше людей? А що, як терористи замкнулися в якійсь кімнаті й вона та Лінкольн тепер перебувають у цілковитій безпеці?

А що, як вони по той бік паркану і в її голові куля, якої вона й не відчує, й не може зробити нічого, аби захистити свого малюка?

— Зомбі мають зелену шкіру, — сказав Лінкольн.

— Так, — погодилася вона.

У той вечір, коли вони дивилися «Хижака», він був схвильований. Чи Хижак повернеться в космос? — запитав він, стрибаючи обома ногами на товстому килимі. — А що я міг би використати для космічного корабля?

Хижак — це хлопець? Чи він сам? Чи має він друзів? Чи ходить він до дантиста? Чи розмовляє він англійською мовою? Чи може він жити на Землі? Чи може дихати повітрям? Чи він справжній? Чи він перебуває у справжніх джунглях? Чому він у кінці сміється? Чи витікає в нього кров, як у нас?

Ти завжди будеш моєю мамою? — запитав він також незабаром по тому, як вони побачили, як з людей здирають шкіру, а небо освітлене вибухами.

Завжди, сказала вона.

Коли я виросту, ти будеш моєю мамою?

Буду.

Чи зможу я жити з тобою, коли виросту?

Ні, хай йому чорт, прошепотів Пол, сховавшись за канапою й дихаючи теплом їй у вухо, але вона сказала, Звичайно.

Бо я хочу завжди бути біля тебе, сказав Лінкольн, і його долонька лягла їй на руку, в заглибинку, де біцепс переходив у передпліччя.

Він, звичайно, цього не захоче. Але чути таке приємно.

— Мамо, дозволь тобі щось сказати, — повідомив він тепер, а Хижак — зомбі — схоже, став ритися в пилюці, чогось шукаючи. — Не всі зомбі погані.

— Справді?

— Справді. Існують зомбі, яких називають поліційні зомбі, і їхня робота полягає в тому, щоб ловити поганих зомбі й кидати їх у глибоку яму. Зомбі використовують її