Таміла Калас - Ректор , Таміла Калас

- Ти мені теж не подобаєшся, я просто хочу тебе - Зупинивши поцілунок, каже прямо в обличчя.

Павлак хитро посміхається і знову хоче продовжити, але я  відштовхую його долонею у груди.

- Щось сталося? - Збентежено дивиться - Хочу, щоб ти завжди приходила. Ось так зранку прийшла до мене у кабінет, я тебе поцілував і у мене хороший настрій цілий день. - Його рука залізла у мене під спідницю, жадібно стягуючи трусики.

- Стоп що ви робите, це не можливо.

- Не бійся я не пропоную секс, хоч хочу. Проникнення не буде.

- Знаєте, не потрібні мені ваші сережки, не збираюся я приходити, відпустіть! - Хочу піднятися, але він не пускає.

- Ти чого котику, якщо ти проти, у губки цілувати не буду.

- Я взагалі не хочу більше щоб ви мене торкалися.

Павлак повністю затискає мене, навіть рухнутися не можу.

- Цікаво, а що купляє тобі Ковалюк, чи йому дозволяєш торкатися себе задарма?

- Яке твоє діло, відпустив - Напружую лице.

- Якщо хочеш звертатися на ти, тобі щонайменше треба дозволити себе поцілувати, куди захочу я. А поки Ігор Семенович.

- Я взагалі не хочу з вами спілкуватися і бачити більше не хочу.
Користаюсь моментом та звільняюся від обіймів різко підхоплююсь на ноги, у поспіху починаю застібати блузку.

- Почекай - Павлак підходить та бере мене за зап'ясток - Ось візьми, вони твої - Кладе до моєї руки коробочку зі сережками.

- Я сказала мені нічого від вас не треба - Повертаю сережки назад.

- Перестань - Знову намагається вставити ювелірний футляр до моєї руки.

Я швидко висмикую руку та ховаю за спину.

- Не береш значить, добре - Павлак кидає футляр собі під ноги,  добряче декілька разів топче по ньому ступнею.

Ректор люто мов вихор виходить з кабінету, сильно луснувши за собою дверима.
Від голосного стуку дверей у мене підскочили плечі, з сумом дивлюся до низу, сережки розлетілися на частини, аж серце розривається, ледве стримуюсь аби не заплакати,  за хвилину знову повертається Павлак.

- Вибач, я куплю тобі інші. Пішли відвезу тебе до дому, обіцяю приставати не буду.

Повертаюся ображено до Павлака спиною.

- Не треба мене підвозити, не говоріть до мене.

- Угу, не хочеш зі мною розмовляти. Добре, тоді я поїду на деякий час, ти не будеш мене бачити - Бере мене за лікоть та розвертає до себе - Ти хочеш, щоб Ігор Семенович поїхав?

Я відразу опускаю голову до низу.

- Мені байдуже - Швидко беру свою сумку та вибігаю з кабінету, йду на зупинку.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно