Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Проходячи повз письмовий стіл, Настуся розблокувала телефон, перевіряючи, чи не надійшло нове повідомлення. Надійшло. Євген потішив її смайликом. Таким, який багатозначно-мило підморгує мордочкою. Мовляв, 'ти пам’ятаєш, як багато я зробив для тебе?' або 'будь розумницею, більше не ганьби мене перед Імагіним'. Сам чорт ногу зламає, що означає ця мордочка, але відповідати на неї точно не потрібно.

Вилізши на ліжко, поставивши на коліна ноутбук, Настя знову забігала поглядом по буквах. З усім розбиратися потрібно поступово. Завтра — іспит, решта — пізніше. А раптом мама вже до суботи буде щасливою власницею нової роботи, а вона сама не менш щасливою власницею п’ятірки? Всяке ж може бути.

***

Дива не сталося. П’ятірку отримати не вдалося, зате вийшло списати на непогану четвірку, роботу мама поки теж так і не знайшла, але з’явилося кілька швейних замовлень — все ж пора шкільних випускних.

А ще Настя одужала, встигла почати підготовку до наступного іспиту, давши мамі решту грошей і тепер із легким гаманцем і тяжким серцем збиралася на роботу.

— Настя, а, Настя? — саме під час цієї підготовки до неї в кімнату і ввалився Андрійко. Ввалився без стуку, плюхнувся на ліжко, оглядаючи сестру загадковим поглядом.

— Що? — якщо раніше вона лише усміхнулася б у відповідь, то тепер занервувала. Насті здавалося, що всі й кожен у курсі того, де вона танцює, а подібні погляди ніби кричать 'я все знаю! Ти в мене на гачку! Ганьба!'.

— А в нас сьогодні таке було… — хлопчина пограв бровами, розпливаючись в усмішці. У такі моменти він ставав шалено схожим на батька. Настільки, що мама іноді не стримувалася, закусивши губу.

— Що ж такого у вас сьогодні було? — дівчина закінчила збори рюкзака, повернулася до брата.

— У нас сьогодні був урок статевого виховання.

— Та ти що? І вас там вчили бути джентльменами? Притримувати для дівчат двері та підсувати стільці?

Андрій пирснув, явно висловлюючи свою думку про плоскі жарти сестри.

— Ні, бідолахо моя наївна. Нам розповідали про те, як шкідливо займатися сексом.

З якою гордістю він виголосив останнє слово — чудо просто. Напевно, і матюкається з друзями з такою ж гордістю.

— Прямо так і сказали, шкідливо?

— Ну не зовсім так. Швидше, небажано… — Настя питально підняла брову, пропонуючи продовжити. Андрійко не розчарував. — До певного часу, а якщо вже припекло, то…

— Андрійку, — ні, Настя точно переоцінила свої сили. Говорити з братом про подібне вона була не готова. Звичайно, до мами ділитися він не піде, з однокласниками вже все, що міг, обговорив, а тата немає. Але в собі сил на подібні глибокі філософські бесіди Настя не виявила. — Розкажи це ти мені завтра, а поки я поспішаю.

— Куди? — не показавши або, дійсно, не образившись, хлопець із радістю перевів розмову на іншу тему.

— Працювати, — Настя глянула на годинник — шоста вечора. Краще приїхати раніше й посидіти у своїй комірчині-гримерці, ніж виїжджати з дому в ніч.

— Ох, Настусю, був би я мамою, ти давно отримала б по дупі…

Убита наповал нахабством одного повчального юнака, Настя застигла з відкритим ротом.

— Малий ти ще, щоб по дупі давати. Я за тебе на сім років старша, до речі. Вже я тебе, швидше, ременем відходжу, якщо раптом не втерплю.

Хлопчик пирснув, висловлюючи сумніви в реальності погроз сестри. По дупі в них у сім’ї не отримував ніхто й ніколи, вони навіть у кутку щось ні разу не стояли, мамі пустунів було шкода, та й бешкетники не дуже лютували у свій час. Насті було ніколи — танці, заняття, музична школа втомлювали дитину так, що на пустощі не залишалося сил, а дитинство Андрійка взагалі закінчилося грубо, різко й безповоротно. У сім років він втратив право дуріти як інші діти, йому довелося стати єдиним у сім’ї чоловіком.

— А я серйозно, до речі, — хлопчик сів на ліжку, зводячи брови на переніссі. — Знаєш, як вона переживає? — хлопець навіть голос знизив, як робили вони завжди, коли їм потрібно було обговорити питання, у які краще не вплутувати маму. — Думає, що ти зв’язалася з поганою компанією, вештаєшся ночами, потім днями відсипаєшся, приїжджаєш то на таксі, то на незрозумілих машинах.

— Тобі звідки знати, на чому я приїжджаю? — Настя наїжачилася, кидаючи на брата не найдоброзичливіший погляд. Їй не подобалося, що частина життя, яку вона сама звела в ранг заборонених у домі тем, як з’ясувалося, хвилює не тільки маму, але ще й Андрійка.

— Бачив пару раз…

— І мама бачила?

— Думаю, мама ні, у неї вікна виходять в іншу сторону, але це ж справи не міняє. Ти щось каламутиш, Настусю, я знаю.

Дівчина опустилася на стілець, вигрававши для себе кілька секунд на роздуми, узяла в руки шкарпетки, показово повільно наділа. Що сказати? Що не його справа? З одного боку, так, дійсно, не його, а з іншого… вона ж танцює в Метелику саме для них. Для мами з Андрієм, щоб їм було легше, отже, справа їх усе ж стосується. Або розповісти хлопцю цю не геройську правду? А потім? Стежити за тим, як у погляді брата з’являється презирство? Ні, цього вона не витримає. Що тоді? Залишається мовчати, що вона й робить.