Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

— Не придумуйте того, чого немає, Андрійку. У мене все добре. Жива, здорова, роботу маю, компанія в мене дуже хороша, весела, мила, добра, підвозять під під’їзд…

— З іншого боку арки, щоб під під’їздом не видно було, ага… знаємо ми таких, яких підвозять… — хлопчик знову насупився.

— Гей, — а до Насті, нарешті, дійшло, що брат має на увазі. — Ти про що думаєш взагалі? Мене просто підвозять, тому що пізно і нам по дорозі!

— По дорозі звідки?

— Не твоя справа! — вийшло голосно й напевно різкувато, але допит Насті вкрай набрид. Їй вистачало того, що вона витрачає багато нервів на власні не дуже веселі роздуми, а ще й перед братом виправдовуватися не хотілося.

— Гаразд, — усвідомивши, що зараз справи не буде, хлопець відступив, примирливо піднімаючи руки. Напруга в повітрі трохи спала. — Гаразд, я зрозумів, що до розмов ти не налаштована, просто знай… Якщо хтось хоча б спробує тебе образити… — хлопець дивився на Настю серйозно, такі ж карі, як були у Володимира Веселова, випромінювали впевненість і непомітно схоже з батьківським обличчя, коли дивишся і знаєш — ти за кам’яною стіною. Колись Андрійко стане для когось неймовірно гарною опорою. — Скажи мені, я владнаю. Усвідомила?

Настя зрозуміла. Стримала усмішку, відчуваючи одночасно подяку, трепет і тугу, а про себе присягнулася, що швидше сама владнає з усім світом, ніж дозволить жорстокості доторкнутися до цього маленького сміливця.

— Добре, захиснику, — схопившись зі стільця, Настя доторкнулася до щоки брата поцілунком, який він тут же спробував ретельно відтерти, схопила сумку, попрямувала до дверей.

Розмови — це добре, але роботу ніхто не скасовував.

***

На вході в Батерфляй Настя привіталася з охоронцем, який і виніс її тоді з залу. Подяку за порятунок чоловік сприйняв із таким же непроникним виразом обличчя, як тепер побажання гарного вечора. Люди тут, взагалі, не відрізнялися багатослівністю та емоційністю. Усі дівчатка якщо і пустували перед або після виступу в гримерці, то було видно, що ці веселощі даються важко, куди частіше тут воліли виконувати свої прямі обов’язки 'за статутом', не розтрачуючись на сторонні речі. Насті така поведінка розуміла й позицію по службі цілком розділяла.

Пройшла в напівтемне приміщення, махнула кілька разів рукою, вітаючи знайомих, попрямувала коридорчиком повз загальну гримерку у свою комірчину.

— Стій, — Аміна виросла ніби з-під землі, перегородила дорогу. Йшла б Настя трохи швидше, влетіла б у приму метеликів з хорошим таким розмахом.

— Га? — відступивши, Веселова підняла голову, зустрічаючись із лукавим поглядом Аміни.

— Пампушок просив тебе зайти, коли з’явишся.

— Дякую за інформацію, — Настя скривилася, не дуже намагаючись стримувати емоції.

Аміна хмикнула, але розвивати тему не стала, метеликів об’єднувало багато, зокрема всі були в курсі, як це, коли Євген випробовує вдачу в залицянні до однієї з них.

Кинувши сумку в гримерці, Настя попрямувала до кабінету Піра. Принцип 'швидше сядеш — швидше вийдеш' тут діяв беззастережно, а ще не прийди вона сама, його величність директор обов’язково припре до неї, щоб потім, сидячи на дивані, підбирати зручне для підглядання за перевдяганням положення.

— Привіт, — Євген був радий бачити підлеглу набагато більше ніж вона його. Усміхнувся, кинувся назустріч, проводив від дверей до софи, влаштувався поруч, заглянув в очі, узяв її руки у свої долоні. Настя відчула стан дежавю. Згадалася остання розмова з Петром. — Як ти себе почуваєш? — у погляді керівника загорілося хвилювання.

— Все добре, дякую. Застуда минула, більше ексцесів не буде…

— Та які ексцеси… — Євген випустив її пальці з долоні, щоб награно нею махнути. Мовляв, як ти тільки подумати могла, що мене цікавить щось, крім твого здоров’я і добробуту? — Головне, щоб ти була жива-здорова, а ще задоволена, — він усміхнувся, проводячи по Настиній щоці. Вона трохи відхилилася, руку Євген прибрав, але запалу менше не стало.

— Я здорова.

— От і добре, — подарувавши дівчині ще одну усмішку, Євген на якийсь час замовк, на жаль, ненадовго. — Ти ж розумієш, що мені важливе твоє здоров’я, але Імагін… Загалом, ми знову чекаємо його сьогодні, будь ласка, зроби так, щоб він не зміг причепитися. Він вже тоді хотів викинути тебе на вулицю, тільки поручившись моїм чесним словом, і погодився залишити. Не підведи себе… і мене, добре?

Зціпивши зуби, Настя кивнула.

У голові промайнула думка, що краще б викинув. Так їй не довелося б зараз усвідомлювати, що вона з доброї волі тримається за місце, яке колись роботою не вважала. А ще побачений усього раз Імагін моторошно дратував.

— Чудово, — Пампушок усміхнувся, встав із канапи, зробив кілька кроків до столу. — І ось ще… — подивився задумливо, а в Насті, яка інтуїтивно зрозуміла, що піде за цим 'ще', виникло бажання провалитися крізь землю. — Що ти робиш завтра?

— Сплю.

— А коли виспишся? — чоловік не планував відступати, схилив голову, продовжуючи розглядати її спокійне обличчя.

— Відмокаю у ванні.

— Мммм… — Настя зрозуміла, що ляпнула зайве тільки після того, як це саме зайве вирушило лунати світом звуковою хвилею. — Хотів би запропонувати зробити це разом, але ми поки недостатньо близькі.