Теодор Драйзер - Дженні Герхард, Теодор Драйзер

— Бідна моя дівчинко! — сказав він, гріючи її закляклі руки. — Куди ж вам ще йти? Адже я говорив вам, щоб ви завжди звертались до мене! Хіба ви не знаєте, Дженні, що я все зроблю для вас?

— Знаю, — задихнувшись, ледве вимовила вона.

— Так от, ні про що більше не турбуйтесь. Але коли ж доля перестане, нарешті, завдавати вам ударів, бідолашна моя? Як ваш брат потрапив до в’язниці?

— Його спіймали, коли він скидав вугілля з платформи, — відповіла Дженні.

— А! — відгукнувся Брендер з щирим співчуттям.

Цього юнака заарештували й засудили до штрафу за те, на що по суті штовхнуло його саме життя. І ця дівчина прийшла до нього вночі благати про десять доларів, які були їй так потрібні; і для неї це величезна сума, для нього — ніщо.

— За брата не уболівайте. Я все полагоджу, — швидко сказав він. — Через півгодини він буде вільний. Посидьте тут і спочивайте, поки я не повернусь.

Він показав їй на крісло біля великої лампи й швидко вийшов з кімнати.

Брендер знав шерифа, який відав окружною в’язницею. Знав він і суддю, що наклав на Себастяна штраф. Потрібні були якісь п’ять хвилин, щоб написати судді прохання про відміну кари, яка б могла зіпсувати юнакові майбутнє, і відіслати записку з посильним до нього, на квартиру. Ще десять хвилин потрібні були для того, щоб самому піти до в’язниці й умовити свого друга шерифа зараз же випустити Себастяна.

— Ось гроші, — сказав Брендер. — Якщо штраф буде скасований, ви повернете їх мені. А тепер відпустіть його.

Шериф охоче погодився. Він зразу ж пішов униз, щоб самому простежити, як виконаний його наказ, і здивований Басс опинився на волі, його не удостоїли навіть ніякими поясненнями.

— Все гаразд, — сказав тюремник. — Ти вільний. Біжи додому й гляди, не попадайся більше на такій справі.

Розгублений Басс пішов додому, а колишній сенатор повернувся до себе в готель, намагаючись вирішити, як бути далі. Становище складне. Очевидно, Дженні звернулася до нього без відома батька. Це була її остання надія. І тепер вона жде у нього в номері.

У житті кожної людини бувають критичні хвилини, коли вона хитається між суворим додержанням обов’язку й справедливості і спокусою щастя, якого, здається, можна б досягнути, — треба лише діяти не так, як належить. І межа між тим, що належить робити й чого робити не можна, далеко не завжди виразна. Брендер розумів, що навіть одружитися з Дженні буде нелегко через безглузду впертість її батька. Ще одна перешкода — громадська думка. Припустимо, він одружиться із Дженні — що скажуть люди? Вона — багато обдарована натура, здатна гостро відчувати, це він знав. У ній є щось поетичне, якась душевна тонкість, неприступна розумінню юрби. Він і сам не зовсім розумів, що це таке, але вгадував у дівчині багатий внутрішній світ, — а це захопило б будь-кого на місці Брендера, хоч розум Дженні був ще нерозвинений і їй не вистачало життєвого досвіду. «Незвичайна дівчина», думав Брендер, знову уявляючи її перед собою.

Обмірковуючи, що робити далі, він повернувся до себе. Увійшовши до кімнати, він знову був вражений красою дівчини і її непереборною привабливістю. У сяйві лампи, що була затінена абажуром, вона здавалася йому якимсь невідомим світові чудом.

— Ну от, — сказав він, намагаючись здаватися спокійним. — Я поклопотався про вашого брата. Він вільний.

Дженні встала.

Вона ахнула, сплеснувши руками, потім ступила до Брендера.

Очі в неї наповнилися сльозами подяки.

Він побачив ці сльози і підійшов до неї зовсім близько.

— Ради бога, не плачте, Дженні, — сказав він. — Ви ангел! Ви втілення доброти! Подумати тільки, ви принесли стільки жертв і ось тепер плачете!

Він пригорнув її до себе, і тут притаманна обережність зрадила його. Він почував одно: збувається те, про що він так мріяв. От нарешті, після стількох невдач, доля дарує йому те, чого він найбільше жадав, — кохання, кохану жінку. Він обняв її і цілував знову й знову.

Англійський письменник Джефріс сказав, що довершена дівчина з’являється раз у півтораста років.

«Цей дорогоцінний скарб створюють усі чари землі й повітря. І південний вітер, що віє півтора століття над нивами пшениці; і пахощі високих трав, що коливаються над важкими медяними голівками конюшини й над грайливими квітами вероніки, приховують в’юрка — перетинають шлях бджолі; і живопліт з кущів троянд, і молода жимолость, і лазурові волошки в золотавій ниві, і тінь зелених ялин. Уся принада лукавих струмків, на берегах яких тягнуться до сонця півники; вся непереможна краса дрімучих лісів; всі далекі пагорби, від яких повіває диханням кмину й волі, — все це повторюється знову й знову сотні років.

Дика м’ята, дзвіночки, фіалки; пурпурна весна й золота осінь; сонячне сяйво, зливи й росяні ранки; безсмертні ночі; знову й знову за сто років повторюється весь круг невпинного плину часу. Неписаний літопис, якого нікому й не під силу написати: хто розповість про пелюстки троянди, що обсипались сто років тому? Сотні разів повертаються ластівки до свого гнізда під дахом, сотні разів! Та ось вона з’явилась — і цілий світ жадає її краси, немов квітів, яких уже немає. В очаруванні її сімнадцяти років містяться чари віків. Ось чому у пристрасті, яку вона викликає, таїться печаль».

Якщо ви зрозуміли й оцінили принаду лісових дзвіночків, повторену сотні разів; якщо троянди, музика, рожеві світанки й присмерки коли-небудь змушували дужче забитись ваше серце; якщо вся ця краса скороминуща — і от вона віддана вам у руки, раніше ніж світ зник від вас, — чи відмовитесь ви від неї?

Розділ VIII

Значення зовнішніх і внутрішніх змін, які часом відбуваються в нашому житті, не завжди нам одразу зрозумілі. Ми зворушені, налякані, — а потім неначе повертаємось до колишнього існування, але зміна вже сталася, ніколи й ніде ми вже не будемо такими, як були колись. Думаючи про несподівану розв’язку вечірньої зустрічі з сенатором, до якої призвело її бажання визволити брата, Дженні не могла розібратись у своїх почуттях. Вона дуже невиразно уявляла собі, які зміни і в громадському і в фізіологічному значенні можуть потягти за собою її нові взаємовідносини з Брендером. Вона не усвідомлювала ще, яким зворушенням, навіть за найсприятливіших умов, є для звичайної жінки материнство. Вона відчувала здивування, цікавість, непевність, і в той