Кадзуо Ісігуро - Залишок дня, Кадзуо Ісігуро

— Ви постійно говорите про мою «велику недосвідченість», містере Стівенс, і водночас не можете знайти жодної хиби в моїй роботі. Бо якби знайшли, то, без сумніву, вже давно прочитали б мені цілу лекцію. А тепер перепрошую: у мене багато справ, і я буду дуже вдячна, якщо ви перестанете ходити за мною назирці й заважати мені працювати. Якщо у вас стільки вільного часу, раджу вийти надвір і подихати свіжим повітрям — це корисніше для здоров’я.

Вона потупотіла далі коридором. Вирішивши, що краще на цьому зупинитися, я й собі пішов геть. І вже майже дійшов до кухні, коли почув розлючене гупання — міс Кентон знову наближалася до мене.

— А знаєте, містере Стівенс, — гукнула вона, — попрошу вас віднині взагалі до мене не говорити.

— Не розумію, про що ви, міс Кентон.

— Якщо потрібно буде передати для мене повідомлення, прошу робити це через посланця. Або пишіть записки й передавайте їх мені. Наші робочі стосунки точно стануть набагато простіші.

— Міс Кентон...

— Я маю цілу купу справ, містере Стівенс. Якщо передавати повідомлення надто складно, пишіть записки. Або звертайтеся до Марти чи Дороті, або до когось із чоловічого персоналу, кого ви вважаєте достатньо надійним. А тепер я мушу повертатися до праці, а ви можете гуляти собі далі.

Поведінка міс Кентон мене роздратувала, однак я не міг дозволити собі як слід над нею поміркувати, бо на той час уже прибули перші гості. Учасники з інших країн мали з’явитися через два чи три дні, а троє джентльменів, яких його світлість назвав «домашньою командою» — два представники Міністерства закордонних справ, що прибули, так би мовити, цілком таємно, і сер Девід Кардинал, — приїхали раніше, щоб якнайсумлінніше все підготувати. Я ходив туди-сюди поміж кімнатами, де сиділи заглиблені в розмову джентльмени. Від мене, як завжди, нічого не приховували, тож я мимоволі склав собі певне враження про загальну атмосферу, що панувала на цьому етапі. Лорд Дарлінґтон та його колеги, звісно ж, докладали всіх зусиль, щоб якомога докладніше описати один одному майбутніх учасників конференції, проте найдужче їх хвилювала одна персона — французький джентльмен мосьє Дюпон, а також те, що йому могло припасти до вподоби, а що — ні. Одного разу я ввійшов до курильні й почув, як котрийсь із джентльменів сказав: «Від того, чи зможемо ми переконати в цьому Дюпона, цілком можливо, залежить доля Європи».

У розпалі тих дискусій його світлість доручив мені одне завдання. Досить незвичне, воно залишилось у моїй пам’яті дотепер, разом з іншими по-справжньому незабутніми подіями, що відбулися того унікального тижня. Лорд Дарлінгтон покликав мене до свого кабінету. Я відразу помітив, що він схвильований. Сівши за стіл, він, як завжди, розкрив книжку — цього разу біографічний довідник — і взявся гортати її туди-сюди.

— Стівенсе, — почав було він удавано невимушеним голосом, а тоді замовк, немовби не знаючи, що казати далі. Я стояв, готовий за першої ж нагоди допомогти йому в незручний момент. Його світлість поводив пальцем по сторінці, нахилився вперед, уважно розглядаючи котресь із гасел, а тоді мовив:

— Стівенсе, я маю до вас одне прохання. Щоправда, трохи незвичне.

— Слухаю, сер.

— Просто моя голова переповнена всякими важливими справами.

— Охоче стану вам у пригоді, сер.

— Перепрошую, що починаю про таке розмову, Стівенсе. Я розумію, що ви теж страшенно зайняті. Але я вже не знаю, як того позбутися.

Лорд Дарлінґтон перегорнув кілька сторінок довідника. А тоді, не підводячи очей, сказав:

— Ви, мабуть, знаєтеся на життєвих реаліях.

— Перепрошую, сер?

— Життєві реалії, Стівенсе. Пташки, бджоли... Ви знайомі з ними, правда?

— Чесно кажучи, я не зовсім розумію, про що ви, сер.

— Гаразд, зараз я викладу всі карти на стіл. Сер Девід — мій давній приятель. Він зіграв безцінну роль в організації нашої конференції. Без нього ми б не вмовили мосьє Дюпона сюди приїхати — і я не перебільшую.

— Розумію, сер.

— Однак, Стівенсе, сер Девід має певні дивацтва. Може, ви й самі їх помітили. Він привіз зі собою свого сина Реджинальда, щоб той був йому за секретаря. Річ у тім, що він заручений і незабаром одружується. Юний Реджинальд, я маю на увазі.

— Так, сер.

— Останні п’ять років сер Девід намагався розповісти йому про життєві реалії. Хлопцеві виповнилося двадцять три.

— Розумію, сер.

— Зараз я дійду до головного, Стівенсе. Сталося так, що я — хрещений батько хлопця. Тому сер Девід попросив, аби про життєві реалії юному Реджинальду розповів я.

— Звісно, сер.

— Сера Девіда це питання трохи лякає, і він боїться, що не встигне його залагодити до Реджинальдового весілля.

— Розумію, сер.

— Річ у тім, Стівенсе, що я страшенно заклопотаний. Сер Девід мав би це розуміти, але він усе одно попросив мене про це.

Його світлість замовк і знову втупив погляд у сторінку.

— Я правильно розумію, сер, — сказав я, — що ви хочете, аби ту інформацію юному джентльменові передав я?

— Якщо ви не проти, Стівенсе. Ви знімете мені камінь із плечей. Сер Девід по кілька разів на день перепитує мене, чи я це зробив.

— Зрозуміло, сер. Напевно, це неабияк дратує за нинішніх напружених обставин.

— Це, звісно, виходить далеко за рамки ваших службових обов’язків, Стівенсе.

— Зроблю все, що в моїх силах, сер. Утім, мені може бути складно вибрати вдалий момент, щоб передати такі відомості.

— Я буду щиро вдячний, Стівенсе, якщо ви бодай спробуєте. Дуже достойно з вашого боку. Але послухайте: нема потреби робити з мухи слона. Просто перекажіть йому основні факти — та й по всьому. Простий підхід працює найкраще, ось що я вам раджу, Стівенсе.

— Зрозуміло, сер. Я докладу всіх зусиль.

— Дякую вам дуже, Стівенсе. Тримайте мене в курсі справи.

Як ви можете уявити, прохання його світлості трохи мене спантеличило, і за звичайних обставин я б довго міркував, як його виконати. Проте воно лягло на мої плечі в таку напружену пору, що я не міг дозволити йому займати мої думки довше, аніж треба, і вирішив покінчити з ним за першої ж нагоди. Наскільки я пригадую, не минуло й години, відколи мені доручили це завдання, коли я побачив юного містера Кардинала: він сидів за столом у бібліотеці, поринувши в якісь папери. Пильно придивившись до юного джентльмена, я відразу зрозумів, які труднощі спіткали його світлість — і, звісно, сера Девіда. Хрещеник мого господаря був серйозним і розумним молодим хлопцем, а в його зовнішності вгадувалося чимало витончених