Маркіз де Сад - Будуарна філософія

віддається, то вбивця робить природі велику приємність — він її постачає матеріалами, вона їх відразу й використовує, і дія, яку йолопи мають дурість осуджувати, стає вельми похвальною в очах цього універсального творця. Тільки наша гординя штовхає нас на те, щоб ми проголосили вбивство злочином. Вважаючи себе за найвище створіння в Усесвіті, людина по-дурному переконала себе, що будь-яка шкода, завдана цьому створінню, — страшний злочин; ми віримо, що природа загине, коли наш чудесний рід самознищиться і зникне з планети, тоді як було б дуже корисно стерти його з лиця землі, адже в такому разі природа повернула б собі творчу силу, яку відступила нам, і сповнилася б енергією, що її ми в неї забираємо, розмножуючись самостійно. Але яка непослідовність, Ежені! Ти тільки подумай! Шанолюбний владар, коли йому заманеться і без найменших докорів сумління може знищувати ворогів, що стають на заваді його задумам і підривають його впаду. Жорстокі, свавільні, нещадні закони часто призводять до загибелі мільйонів людей протягом одного століття. А ми, слабкі й нещасливі одинаки, виходить, не маємо права принести в жертву своєму прагненню помсти або своїм примхам бодай одне живе створіння? Хіба можна уявити собі щось більш варварське, щось безглуздіше, і чи не повинні ми в глибокій таємниці нещадно мститися суспільству за цей дурний забобон, який воно нам накинуло?[4]

ЕЖЕНІ. Безперечно… О, яка спокуслива ваша мораль і як вона мені до смаку!.. Але признайтеся, Дольмансе, признайтеся по щирості, чи ви коли-небудь вдовольняли свої забаганки в цій царині?

ДОЛЬМАНСЕ. Не приневолюйте мене сповідатися у своїх гріхах: їх стільки і вони такого роду, що я наперед червонію. Можливо, одного дня я вам у них признаюся.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Спрямовуючи меч законів, зловмисник часто користається ним для вдоволення власних пристрастей.

ДОЛЬМАНСЕ. Якби я міг дорікнути собі лише в цьому!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (кидаючись йому на шию). О, богоподібний чоловіче!.. Я схиляюся перед вами!.. СКІЛЬКИ треба мати розуму й мужності, щоб скуштувати як ви, усіх насолод! Лише геніям надається честь так сміливо розривати пута невігластва и дурості! Поцілуйте мене, ви чарівний!

ДОЛЬМАНСЕ. Будьте відверті, Ежені, невже ви ніколи не бажали нікому смерті?

ЕЖЕНІ. Ой, бажала, ще й як бажала! І тепер щодня я маю в себе перед очима огидне створіння, яке давно хотіла б спровадити на той світ!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Закладаюся, що я вгадала, кого ти маєш на увазі.

ЕЖЕНІ Який же твій здогад?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ти говориш про свою матір.

ЕЖЕНІ. О, дозволь мені сховати барву сорому на твоїх грудях!

ДОЛЬМАНСЕ. О, миле, сластолюбне створіння! Я хочу обдарувати тебе пестощами, які будуть винагородою за силу твого духу і за твій тонкий розум. (Дольмансе обціловує все тіло Ежені й легенько поплескує її по сідницях; його член підводить голову: пані де Сент-Анж бере його в руку й починає накачувати: час від часу руки Дольмансе мандрують також по гепі пані де Сент-Анж. яку вона любострасно йому підставляє: нарешті Дольмансе трохи заспокоюється і провадить). Але чому б нам не здійснити цей чудесний задум?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Свою матір, Ежені, я ненавиділа не менше, ніж ти ненавидиш свою, але я не вагалася.

ЕЖЕНІ. Я не знайшла засобів.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Скажи ліпше — мужності.

ЕЖЕНІ. Ще б пак! Адже я зовсім юна!

ДОЛЬМАНСЕ. Ну а тепер, Ежені, що ви зробите тепер?

ЕЖЕНІ. Усе!.. Дайте мені лише засоби — і побачите!

ДОЛЬМАНСЕ. У вас будуть засоби, Ежені, обіцяю вам. Але за однієї умови.

ЕЖЕНІ. Якої умови? Може, вона такого характеру, що я не захочу її прийняти?

ДОЛЬМАНСЕ. Іди, лиходійко, іди в мої обійми! Я більше не годен стримуватися. Твій чарівний маленький зад стане винагородою за дарунок, який я тобі обіцяю, ти мені заплатиш гріхом за гріх, іди ж до мене! Або йдіть обидві, і ми загасимо потоками сім'я божественний вогонь, який спопеляє нас!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Внесімо, я вас прошу, трохи порядку в наші оргії. Про це слід думати навіть посеред любовного забуття та розкошів розпусної гульні.

ДОЛЬМАНСЕ. Нема нічого простішого: я думаю, головне, щоб я не просто дійшов, а й дав цьому чарівному дівчаті якнайбільше втіхи. Я засуну прутня їй у гепу, а ви пані, тим часом, спершись на лікті, добре її полоскочете; у тій позі, в яку я вас поставлю, вам це буде зручно, і ви зможете також цілуватися. Після того як мій утішальник трохи погуляє в гепі цієї дитини, ми змінимо диспозицію. Я настромлю на свого дрюка вас, пані; Ежені примоститься над вами, так щоб ваша голова опинилася в неї між ніг, а я мав змогу смоктати її лоскотунчик, у такий спосіб я вдруге доведу її до нестями. Потім знову навідаюся в її задній прохід, а ви підставите мені свою гепу і як тільки Ежені відповідно вмоститься, влаштуєте її голівку собі між ноги; замість її пуцьки, яку вона мені пропонувала, я тепер смоктатиму кружальце між вашими сідницями, як перед тим смоктав КРИХІТНИЙ горішок у неї над губами, ви дійдете, потім дійду і я, а тим часом моя рука, ніжно обіймаючи тіло нашої чарівної учениці, пеститиме її там, де раніше пестили губи, і вона скоренько дійде до повної знемоги теж.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Гаразд, мій любий Дольмансе, але вам чогось бракуватиме.

ДОЛЬМАНСЕ. Прутня в гепі? Ви маєте слушність, пані.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Сьогодні вранці вам доведеться обійтися без цього, але пополудні ви матимете його; нам на допомогу прийде мій брат і наші втіхи досягнуть апогею. А зараз — до діла!