Олесь Григорович Ільченко - Смертельний круїз

дванадцять років після появи першого супутника, американські астронавти вже ступили на поверхню Місяця! «Це просто якісь дива», — вважав Марко.

Раптом його увагу привернуло зображення невідомого об’єкта на великому екрані. Тієї ж миті роботи-розвідники передали сигнал тривоги. Паралельним курсом із двома зорельотами йшов піратський корабель! Без сумніву, то був «Хамсін», що недавно вже здійснив напад на український і міжнародний зорельоти.

Марко діяв швидко й рішуче — попередив «Зірку Вірджинії» про наближення піратів. Він зробив це для перестрахування: прилади транспортового корабля теж мали побачити «Хамсін», але раптом вони виявлять його надто пізно… Водночас Марко дав знати капітанові Коваленку про загрозу і, отримавши від нього миттєвий дозвіл діяти, віддав наказ завдати удару по піратському кораблю з різних видів зброї.

На все це знадобилося лише кілька секунд. Подвійне захисне поле довкола «Гетьмана Виговського» немов чекало на удар з боку космічних піратів, а «Зірка Вірджинії» оперативно перемістилася в «тінь» від українського корабля, щоб ще більше убезпечити себе від атаки «Хамсіна».

Проте, події відбувалися не так, як можна було б уявити. Піратам таки вдалося встояти проти руйнівних атак судна-супровідника і втримати лінію рівновіддаленого, паралельного з ним курсу. Однак, найнесподіванішим було те, що «Хамсін» не відповів ударом на удар, а нібито очікував чогось. До того ж сканери й бортові прилади українського зорельота показували сильну деформацію захисних полів. Ба більше: тривожні звукові й світлові сигнали, додаючись до миттєвої інформації від роботів-розвідників, вказували: порушення цілісності «енергетичного панцира» виявлено принаймні в двох місцях.

На приладі внутрішнього зв’язку, на руці у Марка, заблимав вогник виклику. До нього зверталася схвильована Оксана.

— Марку, — несподівано суворим голосом говорила вона. — Тепер тобі доведеться взяти все, я наголошую, — все! керівництво нашим кораблем на себе!

— Як?! — трохи розгубився Марко. — Я не зрозумів.

— Капітан, штурман і комп’ютерник втратили свідомість і я не знаю, не розумію, що це, — швидко повідомляла Зерняк. — Я ніяк не можу вивести їх з такого стану!

— Але я щойно говорив із Коваленком, доповідаючи йому про «Хамсін»! — майже вигукнув Марко. — А що кажуть роботи-лікарі?

— Енергетично-інформаційний удар, — коротко відрапортувала Оксана. — Але ми ще не розібралися в природі цього удару. Я не виключаю вторгнення чужорідної інформації до їхніх тіл. От тільки б з’ясувати, на якому рівні привнесена інформація: на молекулярному, клітинному чи тканинному? Не хочеться, аби моє припущення справдилося…

Марко хотів розібратися з такими неприємними прогнозами Оксани, уточнити в неї — наскільки небезпечним для екіпажу і виконання їхнього завдання є вторгнення чужих інформативних часток, клітинних чи генних елементів…

Але тут Музиченко з подивом звернув увагу на те, що «Хамсін» раптом зник з екрану. Жодний технічний засіб стеження не знаходив піратського корабля. Зрозуміло, що той не міг так миттєво переміститися на відстань, яка б унеможливлювала його бачення. Це «зникнення» означало одне — пірати «замаскувалися» в просторі за допомогою спеціальних засобів. Маркові вкрай не подобалася така ситуація — пірати здатні завдати удару по «Зірці Вірджинії» і по їхньому кораблеві будь-якої миті.

Оксана Зерняк подалася до непритомних чоловіків, аби проконтролювати дії роботів-лікарів з відновлення й очищення їх уражених організмів.

Тим часом молодий капітан вирішив спрямувати один із двох безпілотних човнів-розвідників з «Гетьмана Виговського» у тому напрямку, де ще донедавна був «Хамсін». Вони мали зблизька виявити присутність піратського корабля.

Глава 4
Відчуження тіла

«Хамсін» ішов паралельним курсом із двома кораблями. Прилади і системи піратського корабля показували, що і «Гетьман Виговський», і «Зірка Вірджинії» намагаються знайти супротивника в космічному просторі. Але новітні технології маскування зорельотів робили «Хамсін» майже невидимим для сканерів.

Мерке й Путі контролювали сталість маскувальних і захисних енергетичних полів корабля, Абу пильнував просування у просторі бажаної здобичі — міжнародного зорельота космічної баржі і його захисника, українського військового корабля. А Ягор не міг спокійно всидіти на місці, пориваючись негайно розпочати напад на «Гетьмана Виговського», аби знищити його й відтак заволодіти дорогоцінним неонієм на борту «Зірки Вірджинії».

— Заспокойся, Ягоре, — скривилася Еліс. — Ти чудово знаєш: зарано ще… Військові самі потраплять до пастки. Допоки вони збагнуть, що саме трапилося з членами екіпажу, допоки з’ясують, на якому рівні внесено зміни до їхніх організмів… То буде вже занадто пізно. Для них, звичайно. Тим більше, зовні корекція генетичного коду одного з них не може проявитися. Вони її не помітять, як і сам новоспечений мутант не відчує у собі нічого незвичного. Але він діятиме, як нам треба…

— Така собі бомба уповільненої дії, як казали у стародавні часи, — криво посміхнувся Ягор. — Жаль, що ми не мали більше трансгенетичного матеріалу і енергетичних потужностей для його передачі…

— Ось заволодіємо неонієм, — багатозначно мовила Еліс. — Ти станеш багатієм і купиш собі стільки трансгенів, аби зробити покірними тобі мутантами не лише одного українського офіцера, а й цілі планети людей…

— Так! — у захваті вигукнув Ягор. — Влада — солодка річ…

— А я просто придбаю маленьку затишну планету, — замріялася Еліс. — Але не дешеву, кам’яну, а зі справжніми річками, озерами, рослинами…

— Чи не забагато — одній людині ціла планета? — насторожився Ягор.

— Я сподіваюся, ти зі своїми хлопцями прилітатимеш до мене? — лукаво примружилася Еліс.

— Не сумнівайся, — насупився ватажок піратів. — Мені теж іноді набридає місяцями сидіти в оцій бляшанці або ремонтувати її на невідомих астероїдах, де навіть слідів атмосфери немає…

Їхню розмову перервав Абу, який доволі безцеремонно вдерся до рубки капітана.

— Безпілотний розвідник! — повідомив він. — З українського корабля!

— Чорт забирай! — Ягор був украй невдоволений. — Ти що,