Джон Гришем - Бар «Когут»

Марк, Тодд та Зола вступили до юридичної школи з мріями змінити світ на краще. Та ставши третьокурсниками, друзі зрозуміли, що їх обдурили. Школа не дасть їм потрібної освіти та перспектив — ба більше, школа пов’язана із нечистими тіньовими схемами... Ниточки ведуть до власника банку, що спеціалізується на студентських кредитах — вони втрапили в аферу! Чи знайдуть вони спосіб скинути з себе тягар здирницького боргу, викрити нечистого на руку власника банку, і ще й підзаробити собі трохи грошенят на життя? Саме така ідея у них виникла — та для її втілення друзям доведеться покинути навчання за кілька місяців до випуску. Божевілля? Так, але іншого виходу немає.

Джон Ґрішем

Бар Когут

Краще телефонуйте Джону

Передмова до українського видання

МАБУТЬ, НЕМАЄ ЖАНРУ, популярнішого за детектив. Набувши свого класичного вигляду в XIX столітті, історії про розслідування злочинів вражають тематичним розмаїттям. Є детективи класичні, представлені Едґаром Аланом По і Артуром Конан-Дойлом, психологічні, як у Буало-Нарсежака, політичні, на кшталт романів Фредеріка Форсайта та Роберта Ладлема, чи поліційні. Трохи осібно стоять юридичні детективи. Хоча поодинокі представники піджанру з’являлися й раніше, найбільшої слави вони зажили наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття. Популяризував їх колишній юрист, а останні три десятиліття — автор світових бестселерів Джон Ґрішем.

Народився він 8 лютого 1955 року в місті Джонсборо, штат Арканзас, у родині будівельника та домогосподарки. Хоч батьки й не мали вищої освіти, вони допомагали маленькому Джону вступити до університету. Особливо старалася мама: саме вона постачала сина цікавими книжками, виробляючи у нього хороший літературний смак. У дитинстві Ґрішем мріяв стати бейсболістом, однак з часом зрозумів, що професійна спортивна кар’єра не для нього. У 1977 році закінчив університет штату Міссісіпі, здобувши бакалаврський диплом у галузі бухгалтерського обліку. Згодом навчався у школі права того ж таки університету, щоб стати податковим юристом, але потім більше зацікавився суспільним судочинством. Майже десять років Ґрішем займався юридичною практикою в Саутгевені, а у 1983-му його навіть обрали депутатом Палати представників, де він виконував свої обов’язки до 1990-го.

У нещодавньому інтерв’ю колезі по перу Лі Чайлду Ґрішем зізнався: «Я ніколи не планував стати письменником, але стомившись від юриспруденції, вирішив написати історію про молодого адвоката, як я». Першопоштовхом до літературної кар’єри став моторошний випадок у суді. Джон почув свідчення 12-річної жертви зґвалтування, зацікавився матеріалами справи, й ідея книжки виникла ніби сама собою. У дебютному романі Ґрішем яскраво зобразив побут расистського американського півдня, запропонувавши світу свій варіант «Вбити пересмішника». Після відмов 28 видавництв, автор зрештою прилаштував історію, яку надрукували мізерним для Америки тиражем у 5000 екземплярів. Книжка продавалася не дуже добре: настільки «не дуже», що Ґрішем викупив 1000 примірників, аби спробувати торгувати ними самостійно. Однак він не опустив руки й випробував долю ще раз, попередньо пообіцявши дружні, що закине це хобі, якщо і тепер зазнає невдачі.

На щастя (і для Ґрішема, і для читачів детективів), все вдалося: другий роман автора, «Фірма», став бестселером. Історія про молодого амбітного адвоката, який опинився в солодких лабетах дуже щедрої юридичної фірми Мемфісі, сподобалася і літературній тусовці, і кіношникам, які оцінили її найпершими. Ще до виходу роману студія Paramount Pictures купила права на екранізацію. Книжка вийшла у 1991 році, а вже у 1993-му з’явився трилер з Томом Крузом у головній ролі. Після такого шаленого успіху Джон Ґрішем закинув юридичну практику, повернувшись до неї лише одного разу в 1996 році — тоді він боровся за права родини залізничника, який загинув на завданні. Після «Фірми» все пішло як по маслу. Книжки продаються чудово, а в екранізаціях грають зірки першого ешелону: було знято «Справу про пеліканів» із Джулією Робертс та Дензелом Вашингтоном, «Клієнта» зі Сьюзан Сарандон і Томмі Лі Джонсом, «Час убивати» (той самий, який колись ніяк не продавався) із Семюелом Л. Джексоном і Меттью Мак-Конагі. Особливо плідним десятиліттям для автора виявилися дев’яності, але й у 2000-х про Ґрішема не забувають.

Дуже швидко Джон Ґрішем виробив власну формулу успіху, якої дотримується до сьогодні: майже завжди у центрі його сюжетів — молодий і наївний юрист, якому доводиться протистояти сильнішим структурам (мафії, уряду чи великим страховим компаніям), боротися за справедливість і втрачати ілюзії. Ґрішем вивів жанр юридичного трилера на новий рівень. Звісно, у нього були й попередники, і сучасники, і послідовники. Можна, наприклад, згадати п’єсу Аґати Крісті «Свідок звинувачення» чи роман Роберта Тревора «Анатомія вбивства», але саме Ґрішему вдалося популяризувати цей піджанр серед мас. Поєднання літературного таланту й глибокого знання описаної теми дало йому змогу робити щільно насичений юридичними термінами наратив захопливим і інтригуючим. Основною темою його творів стає демонстрація принципів роботи системи правосуддя. Саме це і є визначальною рисою юридичних трилерів. В історіях Ґрішема не стоїть питання про те, хто вбивця. Радше цікаво, як саме притягнути злочинця до відповідальності або ж як захистити постраждалих.

За даними Forbes, у 2018 році Джон Ґрішем був четвертим найбільш оплачуваним письменником у світі. І не за красиві очі. З-поміж купи детективних романів, від яких прогинаються полиці книгарень, його історії вирізняються високим рівнем правдоподібності. Він пише про те, що знає найкраще, і дуже часто пише буквально про самого себе. Автор зі своїми страхами й переживаннями розпорошується по різних текстах. «Час вбивати» — про молодого адвоката, що має протистояти Ку-Клукс-Клану, «Фірма» вдало грається з емоціями молодих і амбітних, які прагнуть всього й одразу. У романі «Камера» Ґрішем рефлексує щодо власного виховання. Він зізнавався, його ростили патентованим расистом. Якісь тектонічні зсуви в свідомості автора відбулися, тільки коли він поїхав з дому. Власне, відтоді й на сторінках романів, і в суспільному житті він бореться з расизмом і сексизмом, а ще активно виступає проти смертної кари.

Описуючи свої письменницькі звички, Джон Ґрішем зізнавався, що досі пише на тому самому місці, за тим самим столом і стільцем, цмулячи ту саму каву, що й 30 років тому. Не змінився він і в душі, лишаючись хай уже й не молодим, але так само ідеалістичним юристом, якому не байдуже. Ви тримаєте в руках його найсвіжіший роман, де знову ж таки порушено дражливі для сучасної Америки питання — імміграції та кредитів на навчання. Ґрішем надихнувся репортажем «Афера у школі права», опублікованим у 2014 році в журналі The Atlantic. Автор психологічно та юридично достовірно описує поневіряння молодих людей, які раптово збагнули, що не мають майбутнього.

Катерина Пітик,

Анатолій Пітик

1

НАПРИКІНЦІ РОКУ, ЯК ЗАВЖДИ, панувала святкова атмосфера, але в домі Фрейжерів було не дуже-то й радісно. Пані Фрейжер про око прикрашала ялинку, пакувала дешеві подарунки, випікала нікому не потрібне печиво, а музичний центр за традицією безперервно відтворював «Лускунчика», якому вона, пораючись на кухні, загонисто підспівувала, ніби весела пора прийшла насправді.

Проте веселощами тут і не пахло. Пан Фрейжер кинув їх три роки тому, але спогади про нього