Джон Гришем - Бар «Когут»

викликали не стільки сум, скільки зневагу. Тільки-но він пішов, одразу ж з’їхався зі своєю молодою секретаркою, як виявилося, вже вагітною. Пані Фрейжер — зраджена, принижена, зламана й пригнічена — досі ледве зводила кінці з кінцями.

Її молодший син Луї перебував під домашнім арештом, щось наче звільнення під заставу, і йому світив тяжкий рік судових розглядів за розповсюдження наркотиків та щось там іще. Він і пальцем не поворухнув, щоб купити матусі хоч якийсь подарунок. Відмазався — мовляв, не може вийти з дому через пристрій стеження, що суд ухвалив причепити до його щиколотки. Буцімто, якби на ньому не було тієї штукенції, хтось би чекав від нього подарунку. І торік, і позаторік ніщо не обтяжувало жодну з його щиколоток, але він не завдавав собі клопоту сходити до крамниці.

Старший син Марк відпочивав удома від жахів юридичної школи і спромігся купити матусі парфуми, попри те, що був бідніший за брата. За планом, у травні він закінчить школу, в липні складе адвокатський іспит, а у вересні розпочне працювати в столичній фірмі. І, як умисне, саме на той місяць призначено слухання справи Луї. Утім, до судового процесу його справа не дійде з двох вагомих причин. По-перше, агенти під прикриттям спіймали його на продажу десяти пакетів креку — навіть відеозапис є,— а по-друге, ані Луї, ані його мати не в змозі найняти пристойного адвоката, який допоміг би виплутатися з такої халепи. Упродовж свят Луї та пані Фрейжер без упину натякали Марку, що він мусить стати на захист брата. Адже це нескладно: затягнути справу, допоки Марк не здобуде дозволу на практику — він же фактично в нього в кишені, — а коли вже стане визнаним адвокатом, так само буде нескладно застосувати якісь юридичні тонкощі — як ото в книжках пишуть, — щоб зняти обвинувачення.

Звісно, що в їхній забаганці зяяли великі прогалини, але Марк рішуче відмовився від обговорень. Коли з’ясувалося, що Луї в новорічний день планує засісти на десять годин на дивані, аби переглянути сім футбольних матчів поспіль, Марк вийшов із дому не прощаючись і поїхав до друга. Того ж вечора, повертаючись додому напідпитку, він вирішив утекти. Поїхати назад до Вашингтона й чимось зайнятися в тій юридичній фірмі, в яку його невдовзі візьмуть. До початку занять було ще два тижні, але Марк наситився донесхочу десятьма днями чортихання і скигління Луї, не кажучи вже про невгамовного «Лускунчика», і тому нетерпляче очікував останнього семестру в юридичній школі.

Він виставив будильника на восьму наступного ранку і пояснив мамі за кавою, що йому потрібно повернутися в столицю. Вибач, що залишаю тебе раніше, ніж планувалося, мамо, і вибач, що залишаю тебе наодинці із твоїм пришелепкуватим сином, мамо, але мені пора забиратися звідси. Я йому не нянька. У мене своїх проблем удосталь.

Перша проблема — «Форд Бронко», який він водив ще старшокласником. Одометр закляк на позначці 187 тисяч миль, коли він навчався на другому курсі коледжу. Автомобіль нагально потребував нового бензонасоса, і це була тільки одна з багатьох запчастин у переліку вкрай необхідних. Останні кілька років Марк нашвидкуруч скріплював двигун, трансмісію і гальма липкою стрічкою та дротом, але з бензонасосом йому не щастило. Він працював, але малопотужно, і розігнатися швидше сорока дев’яти миль на годину «Бронко» не міг. Аби багатоколісні фури на швидкісних трасах не розірвали його на шмаття, Марк блукав манівцями штату Делавер та Східного узбережжя. Отож; двогодинна поїздка з Довера до центру Вашингтона забрала вдвічі більше часу.

Але завдяки цьому він мав час поміркувати над іншими своїми проблемами. Друга з них — зашморг студентської позики. Він закінчив коледж із боргом у 60 тисяч доларів, але роботи не знайшов. Батько, який начебто вигідно одружився, також; мав борги й застерігав Марка від подальшого навчання. «Якого дідька, синку? — сказав тоді він. — Уже й так за чотири роки освіти шістдесят тисяч коту під хвіст. Облиш, поки гірше не стало». Але Марк, який вважав, що немає нічого тупішого, ніж дослухатися до фінансових порад батька, пару років підробляв деінде барменом та рознощиком піци й постійно торгувався з позикодавцями. Тепер, озираючись назад, він не міг точно визначити, коли в нього виникла ідея вступити до юридичної школи, але він пам’ятав, як було підслухав бесіду двох студентів, які обговорювали важливі речі, водночас невпинно хиляючи. Марк тоді працював барменом, у залі було не вельми людно, а після четвертої чарки горілки з журавлиновим соком хлопці базікали так голосно, що чутно було геть усім. Він тоді почув багато цікавого, але найбільше йому запам’яталось таке: «Великі столичні юрфірми наймають мов божевільні» та «Одразу платять півтораста штук на рік».

Незадовго до того він зустрів приятеля з коледжу, який навчався на першому курсі юридичної школи Фоґґі-Боттом у Вашингтоні, і той хлопець поділився з Марком своїми планами — пройти прискорений курс за два з половиною роки й влаштуватися в якусь поважну фірму на велику зарплату. Уряд усім без винятку роздає студентські позики — будь-хто може здобути освіту; звісно, він закінчить школу з величезним боргом, але нічого страшного — відіб’є за п’ять років. Принаймні, той приятель вважав, що «інвестувати в себе», нехай і позиченими грошима, заради гарантованих великих заробітків у майбутньому — справа, варта того.

Марк проковтнув наживку та почав готуватися до вступного іспиту для юридичних шкіл. Він набрав не дуже вражаючий бал —146, але екзаменаторів у Фоґґі-Боттом це не хвилювало. Як і його тоненьке резюме випускника коледжу з хирлявим середнім балом 2,8. ЮШФБ прийняла його з розпростертими обіймами. Йому миттю оформили позику. Шістдесят п’ять тисяч баксів переказувало Міністерство освіти на рахунок ЮШФБ щорічно. І зараз, коли йому залишилося провчитися лише один семестр, Марк знічено дивився в очі реальності: за освіту в коледжі та юридичній школі, плюс відсотки, він має повернути 266 тисяч доларів.

Ще одна проблема — робота. З’ясувалося, що ринок праці не такий уже й місткий, як подейкували. І не такий жвавий, як це подавалося в глянцевих брошурках і на підступному сайті ЮШФБ. Випускники провідних юридичних шкіл ще могли знайти роботу з великою платнею. Але Фоґґі-Боттом з ними й поряд не стояв. Марк примудрився пробитись у середньої руки юридичну фірму, яка спеціалізувалася на «урядових відносинах», тобто ні на чому іншому, як на лобіюванні. Його початковий оклад ще не затвердили — правління фірми засідатиме тільки на початку січня і тоді вже підсумують минулорічні прибутки й складуть