Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Великий крадій меду

Мур ішов серед великого лісу. Могутні дерева тягнулися вгору так високо — здавалося вони торкаються хмар. Лицар крокував стежкою поміж міцного коріння. Тінь від розлогих крон дарувала бажану прохолоду після спекотного дня. Це був ліс, немов із казки: не темний і лячний, а світлий і спокійний, що наповнював відчуттям безпеки та гармонії. Саме в ньому Мур натрапив на процвітаюче містечко бджіл. Лицар провів там чудовий день: познайомився з багатьма бджолами та відпочив після довгої подорожі, поласував медом і медовими десертами. Усе було добре, але дехто з бджіл обмовився, що в них є одна біда. Мур запитав, чи може чимось допомогти — на знак подяки за їхню щиру гостинність.

— У нашому лісі з’явився крадій. Ми не можемо впоратися з ним — ні впіймати, ні відігнати від наших пасік.

— Що ж це за страшний злодій? — Мур весь перетворився на уважність. — Він нападав на вас?

— Ні, з бджолами він не сутичався. Лише намагався налякати. Але мед краде й пасіки ламає. Це ведмідь. Ми прозвали його Великим крадієм меду — бо розмірами він і справді велетенський.

— А де й коли він з’являється найчастіше? Щоб я швидше міг його знайти.

— Біля найвіддаленішої пасіки. Від неї вже майже нічого не залишилося, і скоро він полізе до наступних. Та пасіка — на схід звідси. За нею знову починається ліс, тож не пропустиш.

— Добре, пошукаю його там. Якщо треба — почекаю.

Цілий день лицар блукав лісом там, де ведмедя бачили найчастіше. І ось, на одній із галявин, серед високих дерев і тіні від їх крон, за найвіддаленішою пасікою, Мур зустрів Великого крадія меду.

Так, бджоли не перебільшили — ведмідь справді був велетенський. У поношеному одязі й з діжкою медових стільників, яку він міцно тримав лапою.

Мур уважно дивився на ведмедя, а той — на нього. Грізний на вигляд… але чи справді такий? Крадій меду мовчки поклав діжку в траву й раптово кинувся на Мура — без слів й без рику. Лицар ухилився від атаки й не поспішав витягати меч. Ведмідь кинувся ще раз, та й ця атака не досягла мети — котик вчасно відскочив убік.

— Бийся зі мною, боягузливе котисько! — розлючено прогарчав ведмідь. — Витягуй меч і покажи, на що ти здатен!

— Я б витягнув меч, якби мав честь битися з воїном, а не з грабіжником і розбійником. Я тут, щоб поговорити.

— Розмова буде дуже короткою! — заревів ведмідь і знову кинувся на лицаря.

Та Мурові вже було добре видно: ведмідь не воїн — хоч і справжній велетень. У нього не було навичок — лише лють і сила. Котик знову відступив убік і ще встиг поставити підніжку. Ведмідь полетів у зарості. Мур почув хрускіт гілок і незадоволене бурмотіння:

— Хіба ж так б’ються? Це ж нечесно! — випалив ведмідь.

— Нечесно — це красти, знаючи, що бджоли не можуть захистити від тебе пасіки. Може, вже поговоримо?

— Що ж, давай поговоримо. Бо хоч ти й малий, а силу все ж таки маєш, — ведмідь вибрався із заростей і уважно поглядав на Мура.

— Вітаю. Мене звати Мур. Я шукав саме тебе, Великий крадій меду.

Ведмідь навіть не став сперечатися чи вигадувати:

— Так мене називають бджоли. А насправді моє ім’я — Медовик. І що? Ти прийшов битися?

Великий ведмідь грізно подивився на лицаря, усім своїм виглядом намагаючись його настрашити. Але Мур побачив: ведмідь більше не хоче нападати, лише робить вигляд.

— Гарне ім’я, — спокійно зауважив лицар.

— Ти глузуєш чи справді кажеш правду? — Медовик намагався виглядати якнайгрізніше, але Мур більше не відчував від нього загрози.

— Кажу правду. Ти хочеш мене налякати? Та я нещодавно мав справу із драконом — ото вже було страшно.

— Драконом? — ведмідь навіть не зміг приховати здивування.

— Так. Історія цікава — може, якось розповім. А зараз скажи: навіщо ти крадеш мед у бджіл?

Медовик винувато зиркнув на Мура, а тоді зізнався:

— Я обожнюю мед і не знаю, де ще його можна взяти, крім як у бджіл. Але вони не хочуть просто так його віддавати, тож я вирішив забирати без дозволу. Навіщо ж мені тоді така товста шкіра та сила? От тільки тепер бджоли зовсім не хочуть мати зі мною справу…

— Ти міг би з ними домовитися й допомагати їм, а вони — ділитися з тобою медом. 

— Я нічого не вмію… Чим я міг би їм допомагати? Але ж це не привід залишати мене без меду!

— То, може, навчишся вирощувати квіти й доглядати за садом? Вибачся перед бджолами й запропонуй їм свою допомогу з квітами. Тоді вони почнуть розмовляти з тобою й ділитися медом за допомогу. І не доведеться більше красти його й ховатися самому в лісі.

— А якщо не вийде? Стільки часу змарную даремно!

— Не спробуєш — не дізнаєшся. Якщо нічого не робити, нічого й не зміниться, — наголосив Мур.

— Добре, я згоден. Але ти допоможеш мені? Я зовсім нічого не знаю про квіти й догляд за ними.

— Звісно! З квітами я вже мав справу, — усміхнувся котик, згадуючи Загадковий острів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍