Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Розділ 9

Коли Бакстер вийшла із темниці, на вулиці її вже чекав Ікар. Він стояв поруч із будинком, тримаючи в руках якісь документи, але побачивши її, одразу звернув увагу на її вигляд.

— Змогла зашити рану? — запитав він, підійшовши ближче, уважно оглядаючи її.

— Так, — відповіла Бакстер, її голос був важким, але вона намагалася приховати свою втому.

— Були якісь проблеми із ним? — продовжив Ікар, піднявши брови, чекаючи на відповідь.

— Ні, — коротко відповіла вона, хоча в її серці все було далеко не спокійно.

— От і чудово. В гостьовому будинку прибрали, але жити там поки що не можна. В кінці дня я домовився, щоб вклали нові вікна, — він знову поглянув на неї, схоже, сподіваючись, що вона трохи заспокоїться.

— Дякую, — відповіла Бакстер з гірким відтінком у голосі, відчуваючи, як важко даються їй прості слова вдячності.

— Можеш піти в будь яку кімнату в будинку альфи і краще покажись лікарю. Маєш поганий вигляд, — Ікар був серйозний, але його турбота звучала скоріше, як наказ.

— Де Архант? — запитала Бакстер, хоча вже знала, що відповідь буде не з приємних.

— Він у від’їзді, — Ікар не став пояснювати більше.

— Коли повернеться? — її голос став холодним, але вона не могла стримати питання.

— Думаєш, мені альфа звітує? — Ікар сміливо подивився на неї, ніби це не мала бути її проблема.

— Байдуже. Я поїду до себе, — відповіла Бакстер, намагаючись не видавати, як сильно її тривожить ця ситуація.

— Це не дуже розумно, тут безпечніше, — Ікар не здавався, намагаючись переконати її залишитися.

— Я втомилася, — її голос був ледве чутним, але не менш рішучим.

— Як хочеш, це твій вибір. Ввечері повернися. Його потрібно годувати, обробляти рану, — Ікар, зрештою, погодився, хоча й не мав наміру відпускати її так просто.

— Я повернуся, не переживай, — сказала вона, і хоча це була лише обіцянка, Бакстер відчула, що її слова більше схожі на спробу заспокоїти саму себе.

Бакстер розвернулася і пішла, намагаючись не обертатися назад. День тільки починав розгоратися, і сонце ледь піднімалося над горизонтом. Вітер був прохолодним, але вона не звертала на це увагу, її думки були занадто важкими, щоб зосереджуватися на таких дрібницях.

Вона йшла по тротуару до своєї машини, кроки були важкими, наче кожен рух відбирав у неї все більше сил. Всі навколишні звуки здавалися заглушеними, і тільки її думки виривалися на поверхню, затуманюючи розум. Кожен крок наближав її до того, щоб втекти від усього, хоча б на кілька годин. Але втекти було неможливо.

Сівши за кермо, Бакстер запустила двигун, і машина розчинилася в тиші ранкового міста. Вона не поспішала, просто їхала, щоб не думати. Вулиці, що проносилися повз вікно, здавалися такими далекими, і одночасно такими близькими. Всі питання залишалися без відповідей, тільки нескінченний шум дороги, який на деякий час відволікав її від тяжкої реальності.

Коли вона приїхала додому, зупинивши машину біля порогу квартири, Бакстер не стала думати ні про що. Просто вийшла з авто, пройшла коридором і впала на ліжко. Тіло вимагало відпочинку, але серце не могло заспокоїтися.

Бакстер прокинулася, коли сонце вже сіло. Їй не хотілося повертатися до будинку альфи, спускатися в темницю й знову бачити Хантера, але вибору не було. Без особливого ентузіазму вона прийняла душ і переодягнулася. Потрібно було поїсти, але апетиту не було.

Взявши ключі, вона вийшла на вулицю. Але, підійшовши до свого автомобіля, вона помітила іншу машину, що викликала в ній тривогу. Вона вже бачила це авто тієї ночі, коли Хантер перегородив їй дорогу. Серце закалатало швидше, а в голові хаотично роїлися думки.

Бакстер з підозрою глянула на перевертнів, які сиділи всередині. Вони просто сиділи, не роблячи жодних спроб вийти чи заговорити. Вона зупинилася, спостерігаючи за ними кілька хвилин, чекаючи, чи зроблять вони хоч якийсь крок. Але перевертні просто сиділи і мовчки спостерігали за нею.

Коли вона нарешті завела своє авто, інша машина навіть не рушила з місця.

Це насторожило її ще більше. Чого вони чекали?

Бакстер зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися. Вона не дозволить себе залякати. Не покаже слабкості.

Весь шлях до будинку альфи вона їхала, стискаючи кермо так, що побіліли пальці. Її думки плуталися, але глибоко всередині вже зароджувалася злість. Якщо ці покидьки думають, що можуть її залякати – вони жорстоко помиляються.

Діставшись місця, вона швидко припаркувалася, вимкнула двигун і ще кілька секунд сиділа в тиші, приводячи думки до ладу. Потім глибоко вдихнула, вийшла з авто й упевненим кроком рушила всередину.

Бакстер увійшла до будинку альфи, відчуваючи на собі кілька поглядів. У зграї швидко розлітаються чутки, і вона була впевнена – всі вже знають про те, що сталося.

Її зустрів Ікар, який спокійно спостерігав за нею, склавши руки на грудях.

— Ти запізнилася, — промовив він.

— Я тут, хіба не це головне? — холодно відповіла вона, намагаючись ігнорувати погляди перевертнів у кімнаті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍