Олександр Корман - Любисток - українська квітка, Олександр Корман

Кімната, де мешкали господарі - бабуся і дідусь, це була одна велика кімната, розділена навпіл грубкою, піччю-стіною, яка з одного боку була обшита листом алюмінію, який тримав тепло, коли палилась грубка. Дідусь спав на своєму ліжку біля сіней, а ми з бабусею в іншій частині кімнати на двох інших ліжках, з тієї сторони грубки, де алюміній і завжди було тепло зимою.

Більш за все я любив зиму. Мороз тріщить, аж пробирає, ланіти аж печуть, а ти на санчатах летиш з засніженої гірки, що біля чайної. Діти всі мокрі наскрізь, але щасливі до нестями. Тому що сніг - це наше дитяче щастя. А іще зима - це свята: Різдво та Новій рік. А в селі - це особлива атмосфера. На столі має обов’язково бути дванадцять страв. Головне місце займала кутя, яка готувалась в макітрі. Спочатку ми з дідусем довго в макітрі макогоном терли мак, поки він нарешті не ставав білим і м’яким. Бабуся пекла в печі пироги з маком і робила кутю. Куди обов’язково додавала халву, а інколи цукерки драже.

Я вже не міг дочекатися, коли можна буде йти колядувати по селу. Бабка одразу казала до кого з родини йти, а до кого не заходити. Чомусь список в неї кожного року зазнавав змін, не дуже великих, бо свою родину я і так добре знав. Але з’являлися і зникали бабусині подруги, яких я знав. Саме цікаве в тому, що ці відвідини з колядками були безпрограшними. В кожній хаті, куди я заходив мені давали цукерки і гроші. Я щасливий повертався додому, перераховував гроші і з гордістю доповідав бабусі. Тільки з часом я дізнався, що бабуся дзвонила цим людям із списку і домовлялася, що і скільки вони будуть мені давати. Бо поки я ходив, до нас зі зворотнім візитом відправлялись їх онуки. І бабка віддавала точнісінько такі ж цукерки і стільки ж грошей. Такий от товарообіг в селі.