Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук

10. 12. 15. День двісті двадцять дев’ятий.

До обіду в школі, після обіду рубаю і складаю дрова.

11. 12. 15. День двісті тридцятий.

До обіду в школі, після обіду рубаю і складаю дрова.

Ура, сонечко приїхало – була в Ковелі на профагітації. Молодець! А переживань скільки!

12. 12. 15. День двісті тридцять перший.

Ми з батьком дорізуємо дрова, ті, що лишилися, а донечка прибирає в хаті.

Сиро і холодно, але дощу немає.

13. 12. 15. День двісті тридцять другий.

Відпочиваю, бо, якщо чесно, то трохи втомилася і болять руки.

Ой, який в нас мокрий сніг мете, ні – ліпить! Хоч би Алла нормально заїхала. Добре, що шапку взяла.

14. 12. 15. День двісті тридцять третій.

До обіду в школі, після обіду рубаю і складаю дрова. Ура! З рубанням квітка, а ще зо дві тачки не склали – стало темніти.  

15. 12. 15. День двісті тридцять четвертий.

Сьогодні батько все доскладав. Замів двора – порядок. А я залізла за комп’ютер і пишу батьківські збори. Чогось втомилася на роботі, обморочилася.

16. 12. 15. День двісті тридцять п’ятий.

Ми сьогодні з дітьми прибрали клас, підготували до виступу. Я вже виставку про вас зробила.

Ти собі не уявляєш, як добре, коли в класі тепло. Я до школи ходжу в спідниці і нормальній кофті.

Іване, ти не переживай за відпустку: коли тебе пустять, тоді в нашу сім’ю прийде і Новий рік, і Різдво, і Водохреща. Донечка казала, що буде вдома тоді. Ми тебе так ждемо!!!

17. 12. 15. День двісті тридцять шостий.

Які мої діти молодці! Все так гарно і спокійно пройшло. Так не хочеться, щоб вони від мене йшли.

Присунула додому колонку і ноутбука. Вже доня на вихідних не скучатиме.

18. 12. 15. День двісті тридцять сьомий.

Свято скінчилося – пора і до науки братися, а вже хочеться канікул. Але сьогодні вже донечка приїде, я рада.

Іванку, коли вже й ти приїдеш і більш нікуди не поїдеш? Так вже хочеться, щоб все було спокійно, добре, як колись.

19. 12. 15. День двісті тридцять восьмий.

Цілий день сачкую: то кіно з донечкою дивилася, то просто балакаємо. От ледацюга.

А в тебе, татусю, сьогодні має бути святково – Миколи ж у вас є.

20. 12. 15. День двісті тридцять дев’ятий.

Алла телефонувала о 6.55: «Усе добре, під’їжджаємо до білоруського кордону. Далі дзенькну, як приїду до Луцька». Їсти не варила, на обід пожарила картоплі, салат відкрила.

О 21.30 Алла вже в Луцьку. І знову море вражень і фотографій. Я теж вже хочу побачити!

21. 12. 15. День двісті сороковий.

Сьогодні порадували – з 25 січня по 5 лютого в нас комплексне вивчення школи, яке перенесли з жовтня наступного року. Треба трохи на канікулах попрацювати. Головне, стенда одного людського зробити.

22. 12. 15. День двісті сорок перший.

Пишемо контрольні, які так не хочеться перевіряти. А ще журнал до толку не доведений. Халтурю на повну: як до мене, так і я у відповідь!

Погода немила – сирість – жах!

23. 12. 15. День двісті сорок другий.

І знову контрольна. Я вже, як Софія Анатоліївна, все на кінець семестру зібрала.

Ніжуся у теплі і думаю, чи то в мороз мене ця штуковина нагріє.

24. 12. 15. День двісті сорок третій.

Останній ривок: виставляю частину оцінок за семестр. Решту доставлю в понеділок.

Як ти, батьку, не мерзнеш? Таточку, не сумуй, побачиш, тебе обов’язково пустять скоро додому. Я це відчуваю…

25. 12. 15. День двісті сорок четвертий.

2/3 служби пройшло – сьогодні 8 місяців твоїх поневірянь у війську.

Забрала посилку, взяла білети. Жду сонечко, вона прилетіла на 15.25. Так і живу: від п’ятниці й до п’ятниці. А ще так чекаю 25 квітня 2016 року! Батьку, коли вже воно все мине?

Дивимося фільм, доня привезла.

26. 12. 15. День двісті сорок п’ятий.

Трохи попрала, прибрали і дивимося кіно. Навіть з хати вилазити не хочеться.

На ніч робиться холодно і сиро.

27. 12. 15. День двісті сорок шостий.

Не шопінг – одне нервовимотування! Купили тільки блузку Аллі і батькові рубашку. Нема гарних речей: то хвостате, то коротке, то як мішок!