Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук

Дощ вночі і вдень… Фу-у-у-у…

Прибрала хату і лепечемо з донечкою цілий день. Дивилися кіно по комп’ютеру.

22. 11. 15. День двісті одинадцятий.

Не поїхала на базар, бо знову іде дощ. Поїдемо в наступну суботу. Хай батько натішиться правнуками.

Ти якийсь сьогодні злющий – прикро і неприємно. Хоча й знаю, що тобі нелегко. Татусю, я люблю тебе, чуєш? Та хіба ж ти не знаєш?..

23. 11. 15. День двісті дванадцятий.

Донечці має повернути Приватбанк переказані на чужий МТС гроші на картку, класно!

Приїхав батько, пообідали, потеревенили і трохи наносила дров – завтра, якщо не йтиме дощ, будемо різати.

Доця йшла з роботи, дзвонила, що на цю ніч передають сніг.

Ти сьогодні вже не злий, хоча чути, що втомлений.

24. 11. 15. День двісті тринадцятий.

Тягаю дрова, батько ріже – всі новини…

25. 11. 15. День двісті чотирнадцятий.

Тягаю дрова, батько ріже – всі новини…

26. 11. 15. День двісті п’ятнадцятий.

Тягаю дрова, батько ріже – всі новини…

27. 11. 15. День двісті шістнадцятий.

Тягаю дрова, батько ріже – всі новини…

Тобі прибув цукор від Барабаша.

28. 11. 15. День двісті сімнадцятий.

Їздили з батьком на шопінг. Дуже вдало! Купили костюма, бушлата зимового і шапку-вушанку. А ще ножа для картоплі. Мандарини, курку-гриль, щоб покупки замочити.

Заборнюки привезли мішок цукру, що я в них купила.

29. 11. 15. День двісті вісімнадцятий.

Маю цілий день важливу роботу – «нічєгонєдєланіє».

Ура! Автобуса нема – доня поїде аж завтра! Правда, тепер трохи переживаю – передають погіршення погоди, замітає Польщу.

30. 11. 15. День двісті дев’ятнадцятий.

Погода нормальна, доня доїхала добре, хоч людей було чимало.

Таскаю дрова. Чуть не луснула, але тонкі присунула в двір усі. Втомилась до здоху: коліна і руки викручує.

Іваночку, приїдь на свята додому, будь ласочка!!!

01. 12. 15. День двісті двадцятий.

От як знала з дровами – мете сніг цілий день, мокро – жах! Мала їхати завтра в Ківерці з паперами, але передає ще гіршу погоду, та й замінити нема кому – Іра захворіла.

02. 12. 15. День двісті двадцять перший.

Мокро і бридко, вітер холодний. Скоріше б уже приморозило. Трохи розгребла свої папери. Думаю, треба на зиму почати вишивку якусь, бо вечори довгі, а нічого не роблю. А так хоч користь буде.

Стало більш скучно за тобою. Почав вночі снитися.

Добре, що не вмію сни розгадувати, а то ще б щось нафантазувала. А так просто вірю, що все буде добре, ти тільки бережи себе. Ми тебе дуже любимо.

03. 12. 15. День двісті двадцять другий.

Не хочу писати – чогось паскудно на душі, аж вити хочеться…

04. 12. 15. День двісті двадцять третій.

Настрій такий самий. От тільки жду сонечко. Заказала деруни, зараз буду жарити.

05. 12. 15. День двісті двадцять четвертий.

Прибираємо біля двору. Погода – люкс: вітер видув, сонце трохи підсушило. Дорогу загребли, замели – і сліду не лишилося, де дрова лежали. Тільки навозилася на Рудку, як слон. Доня і в дворі вимела – краса і порядок. Трохи в хаті прибрали.

06. 12. 15. День двісті двадцять п’ятий.

Шопінгуємо: купила куртку чи то пальто, черевики, шарфа і хустку «коров’ячу». Посиділи в тьоті і на 18 годин плетуся додому. Втомилася, як Дунька.

07. 12. 15. День двісті двадцять шостий.

До обіду в школі, після обіду рубаю і складаю дрова.

08. 12. 15. День двісті двадцять сьомий.

Гонилася після обіду в Луцьк. Здала фотографії на виставку (фотограф подивився, що солдатські і зробив гарну скидку), прилетіла на 16. 25. додому.

09. 12. 15. День двісті двадцять восьмий.

Дарма час згаяла до обіду – обіцяли, що приймуть в реєстраційній службі – і не дійшла черга. Так шкода, що хотілося плакати.

Поїхала до Алли, потім в перукарню і забрала фотографії. Але на душі все одно гидко.

Батько пошкодив руку – дошка невдало вивернулась. Болить і спухла у суглобі – треба трохи компреси поробити.