Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук

А як ти, батьку, не мерзнеш? Так хочеться, щоб вас вже відпустили назовсім. Тож ті політики брехливі все кричать, що війни вже нема.   

10. 11. 15. День сто дев’яносто дев’ятий.

Оформила приватизацію (поки що одну), була аж 30-та в черзі. Вже нагострила зуби сваритися, але все встигла. А Аллину можна по дорученню із сільської ради також мені оформити. Якби знала раніше, то не прийшлося б зайвий раз їхати.

У донечки тепло в кабінеті – аж вікно відкриває. Попила кави, потеревенила і погналася на 15.25 додому.

Сонценяті завезла півня – будуть суп чи бульйон варити.   

11. 11. 15. День двохсотий.

У класі тепло, аж світ милішим здається. Казала Іра Басюк, що вчора, коли мене не було, усі бігали дивитися на конвектор.

Яка надворі кака, хоча і тепло.

Батьку, сьогодні 200 днів, як тебе нема вдома. Тішить одне: думаю, залишилося менше, аніж пройшло.

Доні бібліотекарка сьогодні сказала, що Аллу всі бояться, бо кажуть, що її в коледж крутий дядько влаштував. О!!!    

12. 11. 15. День двісті перший.

Наготувала дітям розповідь про вас, про прапор і в понеділок вийдемо на лінійку, розкажемо і похвалимося, що ми маємо.

Не роблю нічого – ліньки носа на двір висунути.

Нам не прийшла платіжка за світло – значить, є вже субсидія.

13. 11. 15. День двісті другий.

Так сонячно, гарно, а завтра, коли нам треба буде пасти, буде холодно!

У школі ярмарок, а я не приймаю участі, бо куди підуть гроші – ніхто не знає. Пішла, накупила всяких солодощів і подалася на батьківські збори.

Моє сонечко приїде (я вже так скучила).

Розлила холодець і жарю деруни (доньки замовлення).

От ще б і ти був вдома… Іванку, ти мені вже кілька ночей снишся. Скучаю, а ти?.. Нема там у вас спокою, нікому не потрібні ні ви, ні ми тут…

14. 11. 15. День двісті третій.

Ну от! Зранку ллє! Добре, що нам з обіду пасти. Може хоч трохи розпогодиться.

Відпасли корови. Слава Богу, дощу не було, тільки вітер холодний, то ховалися за кущі. Напевно, треба лишати корову в хліві, а то прийдеться ще до зими раз пасти – корів ходить мало.

Зарубали півня на суп, бо вже як коні повиростали.

15. 11. 15. День двісті четвертий.

Зварила їсти, попорала і жду, коли доня прокинеться.

Дивимося телевізора, балакаємо. Класно. Рада, що донечка така хороша.

Сьогодні знову лишусь сама. Алла поїде, батько на вечорниці. Люблю самотність, але не таку довгу… Я вже собі уявляю, як буде, коли ти повернешся. Ми ж не будемо такі дурні, як раніше, правда ж, батьку?

16. 11. 15. День двісті п’ятий.

Учні на нашу розповідь про вас плескали, розглядали прапора. Сьогодні якось так гарно уроки йшли, діти уважні і старанні – вже геть дорослі.

У тебе вже сніг! У нас теж скоро буде, бо в повітрі така зола…

17. 11. 15. День двісті шостий.

Як добре, коли в класі тепло! Проводиш уроки із задоволенням.

Цілими днями займаюся безділлям. Треба відварити і заморозити капусту на голубці, але ще натхнення не прийшло. Ледацюга…

А ми вже корову не виганяємо.

18. 11. 15. День двісті сьомий.

Щось сьогодні так хмурно, напевно буде іти дощ. Але якось трохи тепліше стало. Така непевна погода.

Іванку, ти не мерзнеш, не голодний? Скільки тебе не спитай, у тебе все добре… А в мене не добре: я так хочу тебе побачити!!! Я все тішила себе тим, що лишається менше, ніж пройшло. Але так важко, я так втомилася тебе ждати, мені так погано без тебе!!!

19. 11. 15. День двісті восьмий.

Сьогодні дрипає свинячий дощ. Бє-є-є… Не люблю такої осені.

Доня скучає додому. Дід готується на Ківерці.  

20. 11. 15. День двісті дев’ятий.

В Аллусі паскудний настрій: перерахувала гроші не на тьоті мобільний. Я її заспокоюю, а вона каже, що профукала свій кілограм мандаринів додому.

Батько поїхав до Ківерець, а нам привезли дрова. На вулиці хляпає дощ, побігла з уроків, згрузила дрова, заплатила, винесла солярку і погнала назад на уроки. Ох, яка ж я хазяйка без тебе. А цукор ще від Заборнюків не забрала.

Дурненьке дитя прийшло пішки з Дерно, тільки щоб на півгодини раніше опинитися вдома!!!

21. 11. 15. День двісті десятий.