Людмила Міщук - 440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук

27. 10. 15. День сто вісімдесят п’ятий.

Мамцю мила, я 21-ша з паперами на землю в черзі!!! Спочатку поїхала до Алли, віддала гроші і речі.

Ура!!! Жду посилки!!! Поки учням не признаюся, нехай буде сюрприз.

На лінійці мої учні розкажуть, що ми робили і похваляться, яку реліквію отримали із зони АТО.

28. 10. 15. День сто вісімдесят шостий.

Договорилися на пилорамі в Дідичах про дрова. Батько поїхав людям орати – гроші заробляти. А я аж в 11 годин плетуся до школи.

Аллуся сьогодні їде…

29. 10. 15. День сто вісімдесят сьомий.

Надігнала корови, їх аж шість, а з того боку 18. Значить, пасти нам десь 16 – 17 листопада. Попаде чи ні?

Була в школі, старанно працювала в комп’ютерному класі, змерзла на сучечок. Школа порожня, на роботу нагло не ходять. І я завтра не піду.

Доня доїжджає до угорського кордону. Настрій в неї ейфорійний: усе нове, небачене…

Цілий день сиджу в хаті, не можу відігрітися.

30. 10. 15. День сто вісімдесят восьмий.

Аллуся написала на Facebook, що дуже все гарно, по-англійськи попросила каву. Про погоду не написала, чи тепло.

Займаюся нічегонєдєланьєм. От тільки лапки з ванної попрала, попіл вибрала і цвяхи з нього. Треба на вечерю дерунів стерти.

31. 10. 15. День сто вісімдесят дев’ятий.

Їду на пошту по посилку. Ото діти раді будуть!!!

Загрузилася, як слон: купила конвектора в клас, харчів трохи та ще й посилка – рук бракує.

Батьку, куртка класна, а халва ще краща, але прапор усе перевершив!

Замела двора, винесла листя і скубаю дві курки – наварю холодцю на зустріч нашої італійки.

01. 11. 15. День сто дев’яностий.

З нетерпінням чекаю донечку. Склала собі меню, що наготувати смачненького. Якось зовсім не переживаю, як вона. Знаєш, певно в житті батьків настає час, коли якийсь внутрішній голос каже «відпускаю». Тоді вже не хвилюєшся, а сприймаєш дитину, як цілком дорослу і самостійну людину. 

02. 11. 15. День сто дев’яносто перший.

Холодець вариться, шубу зробила вчора. Ще зріжу олів’є, стушу голубці, спечу капусту. Ото свято буде!!! А ще б ти був вдома… 

03. 11. 15. День сто дев’яносто другий.

Доця приїхала!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Я втекла на урок раніше зі школи. Скільки захоплення, які гарні фотографії!

Сидимо з батьком, роти пороззявляли і слухаємо ту побачену маленьку часточку, як живе світ. Рада, що Алла трохи побачила, але мені цілком комфортно і вдома, аби тільки ви всі були і спокій щоб був.

О 16 годині доня відключилася миттєво. Дивлюся, вже спить.

04. 11. 15. День сто дев’яносто третій.

Сонечко відсипається. А я в школі розказувала її враження про поїздку. Дивно, але слухали з цікавістю і багато розпитували.

Нічого не роблю, сиджу з Аллою теревеню. Закине фотографії, то Хрущик тобі, батьку, нехай покаже.   

05. 11. 15. День сто дев’яносто четвертий.

Каже Алла, що так класно, коли в холодильнику повно їжі. Я теж такої думки – не треба щось там готувати, хоча рідке і зварила, бо ж вона тиждень на сухому.

Батько погнався до Русі, поніс цукерки італійські і новини. А Руся цукерки заховала Васі.   

06. 11. 15. День сто дев’яносто п’ятий.

Нарешті тиждень закінчується, вихідні – ура!

Донечка спить – відсипається. Заховала у льох квашену капусту – ай да хазяйка… Трохи змела листя, а то прогнозують дощі. Ще дозбирала горіхів, що вітер пообтрушував.   

07. 11. 15. День сто дев’яносто шостий.

Трохи попрала, батькові змінила постіль, зробила теплішою перину.

Сонце спало аж до 12 години. 

Увечері приходила Наталка, дивилися фото. Я Зіні в Дідичі скинула по християнській етиці Наталці на флешку.  

08. 11. 15. День сто дев’яносто сьомий.

Ну от, знову сама. Аллуся поїхала, батько пішов на вечорниці, а я всілася за комп’ютер пожалітися…

Я скучаю-ю-ю-ю-ю-ю-ю…   

09. 11. 15. День сто дев’яносто восьмий.

Алла ще не адаптувалася до роботи. Каже, гониться, не може увійти в ритм, дратується.

Я проінструктувала Ельвіру, як користуватися конвектором, вона тепер вранці включатиме.