Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Моя мама сиділа на ліжку в лікарні, тримаючи в руках свою сумку, готова вийти. Я стояла поруч, не знаючи, що робити зі своїми емоціями. Страх, тривога, розчарування — все це виявилося не таким важливим зараз, коли мама, нарешті, була здорова, або майже здорова.

— Алісо, ти точно впевнена, що я можу йти? — запитала мама, ще раз обережно проводячи поглядом по кімнаті.

— Так, мамо,лікар сказав, що ти в порядку. Вже всі аналізи хороші, операція пройшла успішно, — я всміхнулася, намагаючись зберігати спокій. Але в душі було багато іншого. Я не могла перестати думати про своє життя, про своє майбутнє. Тож цієї миті я зробила вибір: я повинна розповісти мамі.

Мама піднялася з ліжка, трохи похитуючись, але я підтримала її під руку. Вона дивилася на мене з усмішкою, і я відчула, як всі важкі дні поступово відступають. Справжнє щастя — бачити маму здоровою, як вона була раніше.

Вийшов лікар, вийнявши рукавички і акуратно їх складаючи.

— Вітаю, пані Катерино, ви в порядку. Операція пройшла чудово, за кілька днів можете повернутися до нормального ритму життя. Але не забувайте про легкі фізичні вправи, щоб не втратити форму, — лікар виглядав дуже задоволений результатом.

— Дякую, лікарю,— мама посміхнулася, і я побачила в її очах те, що давно не бачила — спокій і впевненість.

Ми пішли разом до виходу, і я одразу відчула, як полегшення наповнює мене. Але на душі було щось важке, непевно.Я знала, що мені потрібно зробити ще один крок.

— Мамо, є ще одна річ, про яку я хочу з тобою поговорити, — сказала я, затримуючи її біля дверей. Вона подивилася на мене, не розуміючи, що ж я маю на увазі.

— Що сталося, Алісо? Ти виглядаєш так, наче хочеш мені щось дуже важливе сказати, — мама була завжди дуже чуйною до моїх настроїв.

Я не знала, як почати, але розуміла, що пора це сказати.

— Мамо, я вагітна, — я подивилася їй у вічі і відчула, як все всередині стискається. Мама зупинилася, її обличчя змінилося. Я не могла зрозуміти, як вона відреагує. Спочатку тиша, а потім вона простягнула руки і обняла мене.

— Боже, Алісо… — її голос став м’якшим. — Це чудова новина, ти знаєш, я завжди підтримувала тебе, і тепер — я теж буду поряд. Ти не одна.

Я відчула сльози на своїх очах, не знаючи, що сказати далі. Мама тримала мене міцно, немов намагаючись передати всю свою теплоту і силу.

— Як ти себе почуваєш? — запитала мама, відводячи погляд і оцінюючи мене.

— Втомлена… часто нудить, і я все більше відчуваю, що це буде важко, — я сумно посміхнулася. — Але, я вже не можу  повернутися назад. Це не просто зміна, це цілий новий етап.

Мама знову обійняла мене, і я відчула, як важка реальність починає поступово ставати частиною мого життя. Вона була зі мною. І я, можливо, була готова до цього нового етапу.

— Не хвилюйся, Алісо. Все буде добре. Ти сильна, І якщо потрібно — я тут. Ми все разом пройдемо.

— Дякую, мамо. Ти завжди була для мене підтримкою, і зараз я теж буду сильна, — сказала я, хоча і знала, що ще багато моментів будуть для мене важкими.

Ми поїхали додому, і поки сиділи в таксі, я подумки склала ще кілька планів на майбутнє. Я повинна була все зробити правильно — для себе, для майбутнього малюка, і для тих людей, хто мені важливий. Але на душі було по-справжньому важко.