Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

це мені не вигідно!.. «Купуйте!» і все… стисло! ясно! буду повік вам вдячний… й отари потяглися до книгарень… забирають усе гуртом! Я на коні!.. сідниці заживають, лікоть теж!.. Феєрія!… Феєрія!… моя неврома?.. трохи є… ускладнення!… але Таєфер оперує… я повертаюся до стану «практично здоровий»… ясно бачу, як мене витягають із ями, опікуються… я купую велосипед, котедж, служниця відчиняє двері… я вже не іду до Сибіру!.. відкриваю практику на Смарагдовому узбережжі[74]! Та ви в один голос: «От утнув!» дідько з ним, із Монтадоном, кулею, раком, Кламаром-в-Азії, шляк! Тундра! Фульда! дуля! Зазов! хай там і буде!

Так, Монтандон сміятися не вмів, вид мав завжди сірий, комір, плащ, черевики, все… але який чудовий розум! весь сірий, звісно! але жодне слово не вище попереднього! досконала точність! Він приходив, я його прослуховував. Щойно відкладав портфеля, як Бебер стрибав йому на коліна і «мур-мур, мур-мур» ти найкращий! Бебер, котрий бував і злим! який то кіт, щоб не дряпався і не кусався!.. але він відчував «зачарування Монтандона»… І якщо той став примарою у глибині степів чи щось таке, мене це не захопить, Монтандоне!.. мені то що! хай там і буде! я не поїду! я оселюся там, де вже сказав! Звиняйте! до біса! я досить натерпівся! мені таку місцину, щоб камелії, мімози, гвоздики цілий рік!.. ба, ідеал! ба, це зовсім просто! Між То Бріяном і Бідуаном[75]!.. гарний вибір?.. ви ж знаєте це місце? Рокшаб… рифи… Бе… ворота Сен-Венсан… Кіканґронь[76]… зупинка трамвая… причал яхт… погода!.. купальниці!.. піски!.. золотий півмісяць до Канкаля!.. чи майже!.. золото на смарагдах!.. краса ви не повірите!.. а що вже про казино казати!.. пам'ятка зачудування!.. арморикансько-амальгамний стиль, граніт, кабошони, химери, менгіри, камінь, сланець!.. і тисячі люкарн, виступів, закапелків… Стоїть над Океаном, Піраміда Доби, мавзолей Королев Чорних Панчіх[77]. То були справжні Клеопатри, я їх знав по пасажу Шуазеля, Королев Чорних Панчіх!.. вони ходили по тістечка до Шарвена… потім по романи до Лемерра[78]… потім до моєї матері по мережива… От і казино! Там треба побувати! граніт, кабошони, химери, то неабищо в позолоті, з вальсами!.. цигани, транссильванські принци!.. ви пам'ятаєте Ріґо[79]?.. лишився дух, це як на кухні, епохи теж, у них свій дух і чад… Ах, любі друзі, дорогі мої, не довго вам уже принюхуватись, і ваші витівки не вічні!.. Отож не зловтішайтесь!.. бо знадобляться азалії, гортензії і троянди!.. навіть на скромне кладовище!.. і не хизуйтесь, день минає, «одного» виносять!.. а троянди ще гарніші! відразу!.. оберемками!.. нічого не забудьмо!.. мерщій! не забудьмо любку! милу незабудку!

О, та я зовсім не хотів нагнати суму! Я лише про казино, незграбне, кумедне, цілий всесвіт!.. і про 1900 рік!.. ви б глянули, який там гардероб!.. Скільки парасольок!.. забутих!.. а лорнетів і біноклів!.. диво дивне!.. скелети «загублених дітей[80]»!.. прапорці «російського альянсу»! безліч!.. безкінечні стрічки серпантину… вуса хоч якого штибу… ґальські… «а-ля Вільгельм», «а-ля Шапелін»! Увіть собі ті котильйони! два білі бурнуси, три сутани, чотири «няні»!

Кінець! Кінець зачаруванню… цигани, барони, навіть будара!.. і не тільки герань і красоля отам, ще вище… звились… по всіх колонах… і лампи, мов тюльпани… все імітоване, нічого справжнього… але все ж кілька троянд, чудових троянд, у чайно-танцювальному салоні… Я чимало набачився по світах, але таких красних троянд, як у серці того жахного казино… А що, Гольфстрім під боком?.. м'яке повітря, помірний клімат, затока… троянда справді вища квітка… кошики, з п'ятої по сьому, вінки, не повірите!.. від колиски до з глибини я волаю! троянда відповість за вас на небесах… І не перечити, манірники, мерзляки, мумії!.. де найкращі троянди, там усі приходять, проходять, задивляються, духу пускаються… Казино, пагода, менгір, дольмен, пісуар, порятунок — два десятки троянд! Піраміда Королев Чорних Панчіх!.. У Бретані вже немає циган, уже років з п'ятдесят… Казино, фея Карабосса, хтось босий, казна-що! Мамонт! Попотам, ту милу вічність я люблю!.. хвилі колом, золото на смарагді аж до Канкаля… скільки сягає око дюни, і тільки бурі все стрясають!.. брижі моря! Сійон, Шосе[81] несхитні!.. трамваї сторчака… шал стихії, аж граніт тремтить! і репає!.. злива розбурхано лютує від Сезамбра й геть на захід… пориви з півночі! З Менк'є[82]! вали валують і тремтять, молотять моли… розлітаються водним мереживом! забризкують піною вулиці, трамваї, дахи!.. Незугарне казино біліє й піниться своїми кабошонами, фаянсами, дахом, мов плезіозавр, склепіннями у стилі «казна-що», гіпсовими бюстами… чудуйтесь із чудес пристрастей!.. з морської оргії!.. всі ці потворності, малі менгіри з кальмаром на вершку! а баню оком не охопиш! «Монументальна брама», страховисько з лайна! от вона перед щасливим ураганом, тремтить і піниться, вирвана з часу, і тіпається… яскрить і розтікається міріадами перлів… блискіток, вогників, діамантів, смарагдів!.. якби ви бачили! Звичайно, є й одурені… Є джаз-банди…. Є всього… та головне — це спогади… промисел Богів… Зведення казино… азійський храм мармурово-мурний, мавританський, потворний, не потворний, дворогий, недоладний і троянди! прошу дуже! інтер'єр!.. гірлянди… і все інше! неміряно! урозсип! і парасольок безліч у гардеробі… і лорнетів, і біноклів… і панам… і молочних пляшечок, і сумочок для скелетів… Місце таке, що тільки зітхати, чаруватися, сльозу пускати, неначе, таке, поезети, поезетки, і віки! і так є! і навіть «Альбатрос» Бріяна-видавця!.. і Арлетта Доржер, і Лантельм[83] (з її журі), і примара Ла Серізе, тодішнього єпископа!..

І легіт, і скрипки, і люди здаля, з Корнуолу, з Леона, Бокажу й аж до Нанту приїздять сюди покурортити!.. але ж іще не для душі?.. для екзальтації?..

Напої не дорогі.

— Ого, здурів? отут? люди? які тут люди! троянди! та які троянди?

Я мешкав, можна сказати, впритул, точніше, над банею, пам'ятаєте старі склади? «Мерлен і сини»?.. Три кімнати зі сволоками на стелі, суборенда у старої подружки панянки Марі… Уявіть, як я наслухався! мелодій і зітхань! і криків мартинів, і штормового вітру!

Літні сезони жахливі, суцільні романси! Яке рівнодення!..

Скляна баня просто напроти вікна!..

                   Благаю, повернися!

Порив вітру і…

                   Без тебе не життя!

Я вкинувся у спогади, пробачте… То були назагал щасливі години…

Ночами тут, звідки я вам пишу, із ями, усе бринить у вухах знову й знову… нема ради… і скрипок протяжні рида-а-а-а-ння[84]!