Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

Місіс Вокер голосно зітхнула й опустила голову.

- Я просто не розумію.

Настала довга, болісна тиша.

- Ми продовжимо пошуки, - сказав поліцейський. - Я впевнений, що ми знайдемо... щось.

Він розвернувся і попрямував до лісу.

- О, привіт.

Він зупинився перед Грегом, дивлячись на нього так, ніби бачив його вперше.

- Ти ще тут, синку? Всі інші гості розійшлися по домівках, - він відкинув волосся назад і повернув на місце кепку.

- Так, я знаю, - відповів Грег, піднімаючи камеру на коліна.

- Я офіцер Ріддік, - сказав він.

- Так, я знаю, - тихо повторив Грег.

- Чому ти не пішов додому після нашої розмови, як інші? - запитав офіцер Ріддік.

- Напевно, я просто засмутився, - відповів Грег. - Я маю на увазі, що Шері - мій хороший друг, розумієте?

Він прочистив горло прокашлявшись.

- Крім того, я живу прямо он там, - він жестом показав головою на свій будинок по сусідству.

- Що ж, можеш вже іти додому, синку, - сказав офіцер Ріддік, похмуро дивлячись у бік лісу. - Ці пошуки можуть затягнутися надовго. Ми ще нічого не знайшли.

- Я знаю, - відповів Грег, потираючи долоню об задню стінку камери.

«І я знаю, що саме через цю камеру зникла Шері», подумав він, відчуваючи себе нещасним і наляканим.

- Щойно вона була тут. А наступної миті її вже не має, - сказав поліцейський, вивчаючи обличчя Ґреґа, ніби шукаючи там відповіді чи якоїсь реакції.

- Так, - відповів Грег. - Це так дивно.

«Це бляха дивніше, ніж будь-хто може собі уявити!», подумав Грег.

Камера змусила її зникнути. Камера зробила це.

Спочатку вона зникла зі знімка.

Потім вона зникла в реальному житті.

«Камера зробила це з нею. Я не знаю як. Але вона це зробила!»

- Ви маєте щось ще сказати мені? - запитав офіцер Ріддік, поклавши руки на стегнах. Права рука була трохи вище потертої коричневої кобури з пістолетом.

- Ви щось бачили? Щось, що могло б дати нам підказку, допомогти нам? Щось, про що ти забув розповісти мені раніше?

«Чи повинен я йому розповісти?» запитав про себе Грег. «Якщо я скажу йому про камеру, він запитає, де я її взяв. І мені доведеться сказати йому, що взяв її в будинку Коффманів. І у нас у всіх будуть неприємності за те, що ми туди вломилися. Але - велика справа. Шарі зникла. Зникла. Зникла. Це набагато важливіше Я повинен сказати йому», вирішив Грег.

Але потім завагався.

«Якщо я скажу йому, він мені не повірить. Якщо я скажу йому, як це допоможе повернути Шері?»

- Ти виглядаєш дуже стурбованим, - сказав офіцер Ріддік, присідаючи навпочіпки поруч із Грегом у тіні. - Нагадай, як тебе звати?

- Грег. Грег Бенкс.

- Що ж, ти виглядаєш дуже стурбованим, Грегу, - тихо повторив поліцейський. - Чому б тобі не розповісти мені, що тебе турбує? Чому б просто не розповісти, що у тебе на думці? I думаю, тобі стане набагато легше.

Грег глибоко вдихнув і подивився на внутрішній дворик. Місіс Уокер закрила обличчя руками. Її чоловік схилився над нею, намагаючись її заспокоїти.

- Ну... - почав Грег.

- Продовжуй, синку, - м'яко сказав офіцер Ріддік. - Ти знаєш, де Шері?

- Це все через камеру, - вигукнув Грег. Він раптом відчув, як кров пульсує у скронях.

Він глибоко вдихнув і продовжив. - Розумієте, ця камера дивна…

- Що ти маєш на увазі? - тихо запитав офіцер Ріддік.

Грег зробив ще один глибокий вдих.

- Я сфотографував Шері. Раніше. Коли я тільки прийшов. Я зробив два знімки. І вона була невидимою. На обох. Бачите?

Офіцер Ріддік заплющив очі, потім розплющив.

- Ні. Я не розумію.

- Шері була невидимою на фото. Все інше було на місці. Але її не було. Вона зникла на знімку, розумієте? А потім зникла по-справжньому. Камера… Вона бачить майбутнє, я думаю. Або через неї трапляються погані речі.

Грег підняв камеру, намагаючись передати її поліцейському.

Офіцер Ріддік не зробив жодної спроби взяти його. Він просто пильно дивився на Грега, його очі звузилися, вираз обличчя став жорсткішим.

Грег відчув раптовий удар страху.