Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

— Ти про що? — тихо запитала, зариваючись пальцями у його густе волосся.

— Про твою розмову з Айроном. Про підколи Джері. Про плітки міс Неї. Про нас, Есміно, — перераховував він, підіймаючи голову угору.  — Знаю, що у нас все якось надто швидко. І знаю, що ти думаєш, нібито я з тобою через прокляття. Але мені байдуже. Я просто кохаю тебе, як би для тебе це не звучало.

— Рейне... — почала було, але він змусив мене замовчати, цілуючи зап'ястя раз за разом. Від неочікуваного дотику, кинуло в жар.

— Вибач... — ледь посміхнувся Лоріан, та здійнявся з колін. — Я схоже потрохи дурію від втоми та цієї дурної роботи. Дивно розуміти, що мертвою я тебе цілую значно частіше, ніж живою.

— Я все одно тебе кохаю, — знизала плечима, під уважний погляд чоловіка. — Що живою, що мертвою. Чи тобі принципово цілувати мене лише живою?

— Мені принципово, щоб ти була моєю дівчиною і не виправдовувалась перед жодним бовдуром, що я не твій коханець, — буркнув Лоріан, обіймаючи мене зі всієї сили.

— Я не заводжу коханців, Лоріане. Терпіти мою дурість доведеться лише тобі, як моєму чоловікові. Навіть не надійся, що мене терпітиме ще хтось.

— Есміно! — розсміявся Рейн, гойдаючи головою. Схоже ті мої слова він сприйняв був на свій рахунок і тільки тепер зрозумів, чому я так відповіла Айрону.

— Що "Есміно"? Ти мене повертав з того світу? Повертав. Добивати вже пізно.  То ж бери на себе відповідальність.

— Візьму.

Рейн весело підморгнув мені й неочікувано схопив на руки, як малу дитину. Дивом оминаючи кутки та двері, він приніс мене у вітальню, де був накритий стіл на двох. Певно ось так і виглядало щастя — Лоріан, смачна їжа та ліжко під боком. На столі стояла вечеря. Запахи свіжоприготованої їжі заповнили простір, змішуючись із приємним ароматом теплого чаю. 

— Тепер ти просто зобов'язана з'їсти все, що на столі. 

— Ти справді думаєш, що я зможу з'їсти стільки? — запитала я, дивлячись на всі ці страви.

— Думаю, що тобі треба набиратись сил після чергового поховання під трісками, — відповів він, нахиляючись до мене і легко цілуючи в скроню. 

Я засміялася, несподівано відчувши, як тепло розливається по всьому тілу. Було щось майже казкове в цьому моменті — нас двоє за столом, їжа, і довгоочікуваний відпочинок.  Можливо, цей день був нелегким, але зараз, коли ми були разом, все здавалось простішим і зрозумілішим.