Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

Розділ №11. Елегантний грішник

Приємне тепло розливалося по тілу затишком.  Спати в обіймах Лоріана було неперевершено, якби не кляте гудіння телефону та незадоволене буркотіння на задвірках свідомості. Через дратівливий шум довелося вилізти з-під м'якенького одіяла, аби наосліп шукати звідки ж доносився звук. За вікном ще було зовсім темно — хоч око виколи тому, хто розбудив у такий час. На настінному годиннику виднілася шоста ранку. Від усвідомлення того, що мене розбудили настільки рано, захотілося вилаятись.

З горем навпіл знайшовши телефон на тумбочці, я рефлекторно протягнула пальцем угору і поклала екран на вухо, повертаючись на нагріте місце. Щасливий голос пробивався на задвірках свідомості занадто повільно. Так, що я навіть не відразу зрозуміла, що до мене хотіли донести:

— ...а я казав тобі! Не вона це!

— М-м-м-м? — сонно промукала, нахмурюючи лоба. Десь з-за спини закрутився Рейн, притягуючи мене за живіт у свої обійми. — Та щоб вас...

— Фіалко...? — здивовано запитав Джері, поки я ліниво намагалася вибратися з полону. Виходило не дуже, бо чим більше я порпалась під ковдрою, тим більше мене затягували назад. — Це ти?

— Ні, це зомбі, якому й на тому світі не дають поспати! — гаркнула в слухавку й нарешті сіла на ліжку, поправляючи розпатлане волосся. В голові неприємно загуло, викликаючи чорні плями перед очима. — Кого ти ще хотів розбудити в таку пору…? Совість?

— Взагалі-то, я дзвонив Лоріану, — зробив він паузу, щоб я встигла усвідомити почуте. Відсунувши від вуха телефон, я скривилася ще дужче й простогнала. Таки не мій. Це ж треба було таке... — О, бачу твій мозок почав прокидатися... А тепер пни свого коханого зомбі, з яким ви нахабно спали, і скажи йому збиратися. У нас новий труп.

— Який ще труп...? — стала протирати очі, дослухаючись поради перевертня. Лоріан нахабно обійняв мене за ноги та накрився з головою. — Їх що, хтось штампує, поки я сплю?

— Фіалко, прокида-а-айся. Я тобі тільки-но сказав же. Ще одна крижана статуя знайшлась, — нудьгуючи буркотів Джері мені на вухо. І звідки в нього стільки сил в таку пору? Кому він продав душу? — Слідча група вже виїхала зробити магзнімки та підтвердити виклик. Так що заливай у себе каву, топи в ній Лоріана, та їдьте на місце. Я повідомленням вислав адресу.

— Краще б ти шаурму вислав повідомленням, щоб я поїла зранку... — засмучено видихнула й нарешті розплющила очі. Погляд ліниво зачепився за вікно. Вчорашня заметіль набирала сили й щось мені підказувало, за цю ніч вкрила усе довкола. Це ж треба таке... — А ще краще — сам би з'їздив у таку холодригу на місце злочину, а не витягував нас із теплого ліжечка.

— Що у вас ліжечко гаряче, я навіть не сумніваюсь, — єхидно зауважив безсовісний, сміючись мені на вухо. — Вам не завадить трохи охолонути, а то ще перестарайтесь на радощах і не прийдете зранку на роботу.

— Твої б слова та небу у вуха! — буркнула, розуміючи, що з таким графіком нам не те що "перестаратись" не світить. Навіть "почати старатись" не вийде.

— Краще Рейну, щоб прокинувся, — ніяк не вгамовувався Джері. А от Лоріан нарешті прокинувся і втомлено здійнявся з ліжка, стомлено шукаючи в шафі одяг.

— Та піднявся вже... — позіхнула, розглядаючи, як він розстібує чорну сорочку на своїх грудях. — Он, стоїть вже...

— Це ваша особиста справа! — засміявся Джері, поки я здивовано здіймала брови угору. — Не переймайся, Фіалко. Скоро звикнеш до цього ранішнього вітання. Все! Далі самі якось...

В слухавці почулися короткі гудки і я подумки вилаялась знову, відкладаючи в сторону телефон. З кожним новим днем я все краще розуміла Рейна. Мати у своєму  житті Джері було схожим до того, щоб завести собаку. З одного боку він був милим і дійсно піклувався за нас, а з іншого боку — вічно кусав своїми жартами та носився за всім, що рухається. Може його каструвати? Що як допоможе? Чи намордник купити, аби не гриз нікого?

— Не допоможе, — почувся голос Лоріана збоку. Він поклав мені на коліна свій теплий в'язаний светр та поцілував у щоку.

— Ти що, думки читаєш? — здивувалася, як це він так вдало відповів на моє запитання. — Чи я в голос сказала це?

— Та ні, у мене просто такий самий вираз обличчя після кожної розмови з ним, — знизав плечима чоловік та скинув з широких плечей сорочку. Перед моїм лицем з'явився оголений торс, приковуючи до себе всю увагу. — І вбити хочеться, і шкода цього бовдура...

— Шкода... — автоматично протягнула, не в змозі відвести погляд.

Лоріан повільно зробив крок вперед та нахилився, змушуючи дивитись собі в очі. Сильна рука опустилася на ліжко поруч зі мною, ледь торкаючись пальцями мого стегна. Бліді губи застигли в кількох сантиметрах. Я дивилася на смарагдову безодню й відчувала, як серце заходиться в грудях.

— Подобається...? — прошепотів він, ледь  торкаючись тріщинами на губах моєї шкіри. Гаряче дихання обпалило щоку. — Ти змушуєш мене відчувати себе злочинцем зараз... Ніколи ще не відчував себе таким елегантним грішником.

— Ти ще навіть не починав грішити, Лоріане, — ледь посміхнулася, стискаючи пальці на прохолодних простирадлах аби не торкнутися його спокусливої шиї.

— Навіть не уявляєш, чого мені вартує стримуватись, коли ти дивишся на мене такими очима... — чоловік випрямився, миттю натягуючи на себе светр і направляючись на вихід. — Одягни його,  а я поки що піду приготую нам хоча б кави.

— Хоч би поцілував, — ображено буркнула, розстібаючи на собі сорочку за спиною Рейна. Він на якусь мить повернувся на голос, зачепився поглядом за виріз й вкрай повільно заплющив очі.

— Боюсь, якщо я тебе почну цілувати, то місцем злочину стане ця квартира, — голос чоловіка опустився й спокусливо продовжив перераховувати. — На найближчі пів дня, з перервами на їжу, щоб у жертви були сили якомога довше залишатися жертвою.

— Щось мені підказує, жертва була б зовсім не проти, — ще один ґудзик виліз з петлі, оголюючи ключиці. Шкіра вкрилась від холоду сиротами.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍