Ліхт Гоффнунг - Хокей, синці і Мінесота , Ліхт Гоффнунг

  Дорога була неймовірно спокійна і приємна. Нехай на вулиці вже вставало сонце, це не сильно заважало Едану. Так і не знімаючи капюшон, прикриваючи очі вже від сонця, а не від холоду. Дорога заколисувала. Давала можливість відгородитися від світу і всього шуму, але в той самий час бути в шумі і хаосі. Такого розслаблення Едан відчував тільки довгими дорогами. Він ігнорував друзів, які трохи образились, що той не хоче говорити а тільки спить, але Едану було всеодно. Його це не дуже чіпляло, і все що він хотів це бути в такому стані все життя. 

  По прибуттю, автобус так різко затормозив, що Едан вилитів з сидінь, на яких спав як і з свого титанового спокою прямо на підлогу, і додатком вдарився лобом об сидіння яке стояло перед ним. Цей канфуз почули всі, але сміялись не довго, бо грізна жінка яка була куратором поїздки і займалась тим щоб розселити, і довести, дітей, бажано цілими і не ушкодженеми, швидким темпом підбігла до постраждалого і допомогла піднятися. Як всі вийшли з автобусу в головному холі будівлі в якій вони мали жити, проходила перекличка, і розселення. По вигляду, то була звичайна зала. З великим диваном, парою крісел, телевізором, і журнальним столиком. Прямо за диваном була барна стійка, яка відгороджувала не велику кухню від зали практично невидимою стіною. За барною стійкою був холодильник, пару шаф з посудом, умивальник, чайник і мікрохвильовка. Газом не дуже відповідальних дітей, вирішили не нагороджувати, від гріху подалі.

   Засинаючи на ногах, Едан стояв трохи осторонь від усіх, краєм вуха слухаючи чи ніхто не назвав його ім'я. Практично розслабившись і поринувши у звуки які перетворювались у білий шум, по спині розплився пронизливий удар, який збив Едана з ніг.

  - Хлопче, ти що дурень, не стій посеред дороги.

  - Я дурень? Куди мені дітися, і якого чорта ви взагалі тут ганяєте як пришелебкуваті?! - Витягнути Едана з його трансу означало дуже його засмутити і розсердити. Чомусь кожен раз поринаючи у приємний спокій все закінчувалося травмою, що викликало явні підозри, у мрійливого хлопця.

  - Так тишина. Едріане, ходімо я відведу тебе до кімнати.

  Провівши свого співрозмовника невдоволеним поглядом, Едан попрямував за кураторкою. Хлопець який його збив, був досить гарної спортивної підготовки. Було одразу зрозуміло, що це хтось з гравців хокейної команди Мінесоти. Голубі очі, теж не залишились осторонь, тільки вони дивились на Едана більше з грайливим інтересом, чим з злістю, що спантеличило Едана. 

  З зали вели коридори до кімнат жильців. У всіх була своя не велика кімнатка, але вбиральня, їдальня, кухня, зала, були загальні. Від зали вело два коридори. З одного на нього вилитів хлопець. Його називали прямий сектор, тому що був прямо перед виходу з гуртожитку, а інший сектор називався лівий, бо був з лівої стіни зали. Там і посилили Едана. В самій крайній кімнаті лівого сектора, тому не дивно що його вирішили провести, щоб той ненароком не заблукав, тому що йдучі прямо по коридору, треба було завернути, і йти прямо в притик до останньої двері.

  Кураторка боялась, чи все буде добре з хлопцем, бо удар був досить гучний і сильний, щоб лишити його самого. На смаглявому лобі хлопця було видно досить великий синець, який синьо зеленою плямою розтікся по лівій частині лоба, задіваючи брову. Вона не приємно пульсувала, і згадувати про удар хотілося менше всього. Тим паче додатком в нього влетів хокеїст зі всієї дурі, тому сенсу провести і надати хоч якусь медичну поміч було ще більше логічніше.

  Кімната була малесенька. Просто ад кожного клоустрофоба. До правої стіни було притиснуте ліжко, напроти нього стояла шафа, і полички для декору, навпртоки вхідних дверей було, з вигляду, величеньке вікно. Вбиральня та душ була спільна з усіма жителями цього досить дивного гуртожитку, бо у кожного була своя кімната, і це дивувало ще більше.

  Зайшовши, і сівши на ліжко, куратор стояла поруч склавши руки на грудях. Висока жінка з грізним голосом і характером, рівним каре по плечі, і сірими очима, з поглядом орла, спостерігала за тим, як однин з чоловіків медичного персоналу щось пшикав на гематому, яка була на лобі. Спина нила від удару, а коліна пекли, бо шкіру він на них здер, проїхавшись ними по підлозі коли в нього заїхав той хлопець. Закінчивши, кураторка подивилась на нього пронизливим поглядом.

  - Двері зачини.

  - Ага, добре, дякую за поміч.

  - Немає за що, і Едріане, будь ласка, поводь себе спокійніше і стриманіше. Не варто гризтись з кожним чужим.

  - Яволь, пані куратор. - Хлопець посміхнувся і захлопнув двері прямо перед обличчям жінки, яка тільки хотіла заперечити, і в соте пояснити Едану як її звати. Всівшись в ліжку, маючи натхнення розібрати валізу в шафу навпроти, він не губив моменту і вже до ночі розбирав речі, з приємними думками, і дурною посмішкою на пошкодженому обличчі.

  Думки тільки про хороше трохи набридали, і ненароком у голову лізли думки про того хлопця. Його образ запам'ятався Едану досить гарно. Широкі плечі, накачані руки, м'язи які сочились через білу футболку, високий зріст. Він був вищий Едана, але не на багато. Сантиметрів 5-6, але з вигляду різниця відчувається. Чорняве волосся, з вибритими скронями, серйозний погляд в очах, і хижа посмішка. Відбою дамам точно немає. 

  Лягаючи спати мимохідь знову прокрутив його образ в голові. Було неймовірно цікаво, випробувати його тіло в грі завтра на тренуванні. Едан чекав цього, але так як сьогодні була субота, а завтра неділя, прийдеться трохи потерпіти.