ліліанаа - зустріч яка змінила моє життя , ліліанаа

і знову я в підвалі, тут темно, холодно, страшно. напроти мене сидить хлопець, ми обоє прив'язані до стільця

 - де я? - промовив він, дивлюсь на нього і хочу розгледіти його, але це майже не можливо. ми почули як відкрилися двері і звернули увагу на них, зайшов високий, в тілі чоловік

 - оо, ну нарешті дітлахи отямилися - його старий, не приємний голос немов під шкіру лізе

 - чого ти хочеш від нас? - запитав його хлопець

 - я ж попереджав тебе, щоб ти кидав гонки, що ти ще замалий для цього - він майже прокричав це йому

 - тебе розшукає поліція, ти зараз вб'єш тут нас і строк буде за декілька статей, ти хочеш цього? - я дивувалася як він може бути таким спокійним

 - вб'ю тебе і себе пристрелю, щоб ми обоє гнили в землі

 - а я тобі навіщо? - тихо запитала його

 - як я міг не затримати дівчинку цього малолітнього йолопа? я погрожував йому, що в будь-який момент розправлюсь з тобою, але як бачиш він ніяк на це не реагував - він дістав зброю і притулив до мого чола

 - хочеш, щоб я вбив її першою? хочеш бачити як з її тіла йде кров, через твої помилки? - він сильніше надавлював

 - НІІ!! не чіпай її, чуєш? вбий мене, але її відпусти. нехай піде звідси...

далі я не знаю, що було. мене розбудила мама

 - Камі, ти кричала на весь будинок - вона з жалем дивиться на мене і розуміє чому

 - мамо, я не витримую. я боюсь спати лягати - вона мене обійняла

 - Камі, сонечко, я знаю, що ти відчуваєш. знаю як тобі страшно, знаю все до кожної дрібниці. але ніяк не допоможу - вона поцілувала мене в чоло

 - мамо, мені вдалося трохи розгледіти його - я глянула на неї

 - і який він?

 - він не був брюнетом, таке як русявий. в нього гарний молодий голос, а його очі, вони..

 - що з ними? 

 - вони такого зеленого кольору, так затягують дивитися в них вічно.. я це помітила в останню мить, а потім я прокинулася.

 - Камі, тобі буде важко знайти його в своєму оточенні, але можливо - мама торкнулася моєї руки

 - так, але наврядчи це так скоро станеться - мама провела рукою по моїй щоці

 - ти знаєш історію мого сну, може і в тебе так станеться - вона легко посміхнулася

 - мамо, у твоєму сні тато був, а у моєму невідомо хто 

 - годі, годі, ми з татом чекаємо тебе за столом - вона мені посміхнулася і вийшла, я встала і пішла на кухню

 - доброго ранку, тату - промовила я, сідаючи за стіл

 - доброго ранку, квітка - це прізвисько від тата, завжди змушує мене посміхнутися. на сніданок були мої улюблені сирники, я поїла швидко, бо спішила в школу

 - дякую за сніданок мамо - я підійшла і поцілувала їх обох в щоки

 - я збиратися і в школу - я побігла у ванну, прийняла душ і пішла в кімнату, одягнулася, легко нафарбувалася і пішла в низ, батьки були у вітальній

 - я вже йду, люблю вас 

 - і ми тебе, гарного дня і до хлопців приглянься, може помітиш того самого - промовила мама і тато глянув на мене

 - якщо це якесь чудо такий як маминий колишній, про якого ми розповідали тобі, то можеш навіть не дивитися на нього - я засміялася і побігла на вулицю, де мене чекала Емілі з мамою, її мама сьогодні нас підвозить до школи

 - доброго ранку - сіла в машину та привіталася

 - доброго ранку, Камелія - привіталася мама Емілі

 - привітик Кам - я посміхнулася і ми поїхали до школи.

всю дорогу до школи ми теревенили, коли ми зупинилися і попрощалися з її мамою то пішли в клас. всі чомусь шепотілися

 - А в чому справа, чому всі шепотяться? - дивлюсь на однокласницю

 - у нас сьогодні новенький, тому і обговорюють його - відповіла вона і зайняла своє місце. по дзвінку в клас зайшла наша класна керівник і хлопець, ймовірно наш новенький

 - клас, доброго дня - ми всі привіталися і сіли на свої місця

 - знайомтесь, це Давид Попов ваш однокласник - всі переглянулися

 - Давид сяде з Камелією, вона допоможе тобі з нашою програмою

 - Оксана Василівна, але зі мною Емілі сидить - почала протестувати я

 - Емілі сяде до Назара - ми з Емілі переглянулися, вона взяла свої речі і сіла до Назара. Давид підійшов і сів на місце яке ще хвилину тому було Емілі

 - я Давид - тихо промовив він до мене і протягнув руку

 - Камелія - я потиснула йому руку і звернула увагу на вчительку

після закінчення уроку, він залишився в класі. я дивилася на нього, він був русявий, очей не бачила ще. я відкинула думку, що це може бути він тим хлопцем зі сну. 

як тільки я хотіла встати, він зупив мене взявши за зап'ястя

 - Камелія

 - що Давиде?

 - мені потрібна твоя допомога, де тут бібліотека, мені не всі книги видали, треба піти забрати решту

 - я хотіла з подругою піти прогулятися, попроси когось іншого - я дивлюсь на нього, в його очі. прокляття, вони зелені..

 - але ж Оксана Василівна сказала, що ти мені з усім допоможеш - він трохи стиснув мою руку, нагадаючи, що він досі її тримає

 - добре, ходімо - я забрала руку і ми вийшли з класу, піднялися на другий поверх і підійшли до дверей бібліотеки

 - тобі сюди, урок почнеться через 7 хвилин. надіюсь ти встигнеш, бо Віктор Сергійович не любить коли запізнюються

 - добре, дякую тобі - я кивнула і пішла в клас до Емілі.

до кінця дня, ми з Давидом не говорили я лише його погляди на собі помічала. зі школи я додому дійшла хвилин за 20

я забігла в дім і побігла на кухню

 - мамо!! - вона глянула на мене

 - що сталося? ти така налякана якась - вона підійшла до мене

 - я здається знайшла його.. - я сіла на стілець

 - кого його? хлопця зі сну? - вона також сіла

 - так, може це не він, але ну дуже схожий на мій опис. русявий, ті самі зелені очі цілий день ловила його погляди на собі. а ще Оксана Василівна посадила його зі мною, а Емілі посадила до Назара - я зітхнула

 - Камі, не будь ще такою впевненою, це може бути лише збіг

 - так, розумію. але це так моторошно було

 - Камі, якщо це справді він, ти це зрозумієш. а зараз біжи переодягнися і спускайся їсти - я кивнула і пішла до себе