Оксана Мрійченко - Моє новорічне диво, Оксана Мрійченко

Кажуть, що на новорічні свята може здійснитися найзаповітніше бажання. Коли снігопад загортає місто в пухнасту білу ковдру мимоволі хочеться вірити в диво. Якими мають бути дива? Іноді це щось містичне, незвичайне та феєричне. Але для двох самотніх сердець дивом може стати навіть звичайна зустріч, яка повністю змінить життя та зігріє душу коханням. Обкладинка: Дар’я Новицька

Глава 1.

Зимовий вечір щедро сипав на місто пухнастий сніг, прикрашаючи вулиці білим урочистим вбранням. Покинувши машину таксі, Оля уткнулася носом в білий шарф, що був намотаний поверх її темного пуховика та рушила до будівлі нічного клубу. Погляд ковзнув вгору і дівчина на мить зупинилася посеред тротуару із замріяною посмішкою. У м’якому сяйві ліхтарів танець тендітних сніжинок виглядав особливо гарним. Вечірнє місто жило звичним життям, але у морозному повітрі вже яскраво відчувався солодкий смак новорічних свят. Оля тихо зітхнула, опускаючи очі на засніжений тротуар. У цей період всі вірять в дива та казку. Можливо у її житті теж станеться щось казкове?

— А хто це в нас вирішив прийти на корпоратив? — поруч з Олею з’явилася усміхнена темноволоса дівчина в довгій сірій шубці.

— Привіт, Ань, — посміхнулася їй Оля. — Досі не знаю як ти мене вмовила.

— І добре, що вмовила! Треба смакувати життя!

— Я й смакую. От тільки думала, що у двадцять шість вже матиму родину.

— Все у твоїх руках, — чорні очі Ані блиснули хитрими вогниками. — Новий начальник твого відділу теж на корпоративі буде.

— Це ти до чого?

— До того, що ти можеш почати створювати свою майбутню родину вже сьогодні. Який чоловік, ммм… Не була б я заміжня, теж би голову втратила.

— Ну тебе, Анько! — Оля підняла руку, струшуючи сніг зі свого короткого світло-каштанового волосся. — На Богдана всі дівчата офісу слину пускають.

— Але він поки що не вразливий до дівочих чар, — примружилась Аня.

— Хіба? — хмикнула Оля. — Одній посміхнеться, другій підморгне, третій погляд веселий кине. Бабій він, Ань! Неозброєним оком видно.

— Або ж просто дуже харизматичний чоловік. Оль, чого ти так категорично? Ну не щастить тобі в коханні. Але раптом Богдан саме той?

— Закрили тему, — Оля підхопила подругу за руку, потягнувши її за собою до входу в клуб. — Не хочу сьогодні про чоловіків. Хочу танцювати.

Зала клуба зустріла гучною музикою та яскравими вогнями. Позбувшись верхнього одягу, Оля та Аня рушили до фуршетного столу і підхопили келихи з шампанським. Вечірка лише почалася, але в клубі вже зібралися всі працівники офісу.

— Добре, що наш Максимович не шкодує грошей на новорічні корпоративи, — Аня скуштувала шампанське та нахилилася до подруги, вказавши поглядом в інший бік зали. — А ось і твоя сьогоднішня ціль.

Оля повернула голову і побачила у напівтемряві клубу високого чоловіка. Богдан з’явився в офісі лише тиждень тому, але вже встиг стати темою номер один для розмов. Оля розуміла чому так сталося. Богдан належав до категорії чоловіків, в яких закохуються з першого погляду. Охайно підстрижене темне волосся, легка щетина на підборідді, правильні риси обличчя і неймовірні сині очі. Богдан був аж занадто гарним. І саме тому Оля заборонила собі навіть дивитися на нього. Темно-синя сорочка гарно підкреслювала широкі плечі Богдана та гармонійно пасувала до його чорних штанів, надаючи йому дуже сексуального вигляду. Оля відчувала, що починає залипати і відвела очі.

— І як ти взагалі працюєш під керівництвом такого красеня? — зітхнула Аня.

— Насправді Богдан рідко у наш відділ заходить.

— Ти знала, що він племінник нашого Максимовича? Богдан працював у Вінниці. А тепер дядько його до Києва забрав. Тут перспектив більше.

— Ань, мене не цікавить біографія цього бабія. Ходімо танцювати.

Допивши шампанське, дівчата рушили на танцмайданчик, де вже веселилися інші працівники офісу. Оля перестала стежити за часом, дозволяючи собі розслабитись. Сумні думки потонули в гучній музиці та напівтемряві клубу. Оля веселилася допоки не відчула спрагу. Залишивши Аню танцювати, дівчина підійшла до фуршетного столу, біля якого вже утворився невеликий натовп. Проте не встигла взяти нічого з напоїв, бо відчула у спину чийсь необережний поштовх і похитнулася вперед. Оля зойкнула, але не впала. Бо її талію впевнено огорнули чоловічі руки, які втримали тіло у вертикальному положенні. Дівчина підняла голову і завмерла, зустрівши погляд неймовірно гарних синіх очей. Ніс вловив приємний аромат чоловічих парфумів з нотками мускусу та цитрусових, а тіло чомусь враз стало м’яким наче желе.

— Обережніше, — на обличчі Богдана з’явилася легка посмішка, а його оксамитовий голос пустив тілом Олі дивну вібрацію, зробивши майже нечутною навіть гучну музику навколо. — Не забилася?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍