Лаванда Різ - Без тебе ніяк, Лаванда Різ

- Але якщо мені не зраджує пам'ять, саме ця купа лайна домігся для тебе постанови суду про заборону наближатися до нього. На скільки там метрів тобі заборонили підходити до цього виродка? - Оггі скорчив свою коронну гримасу огиди. - Кому ти ліпиш, сніжок? Та ти блін просто пожаліла  його! Як ніяк батечко твого хлопчика!

- Ні, Оггі, не так. Мої емоції - сталеві троси, тепер я думаю головою.

- Тобто, якщо ти підкотиш  до нього з розмовами, маючи при собі фальшивий паспорт, то у нього зовсім-зовсім, не буде підстав знову засадити тебе до того  «храму перевтілення», де безкоштовно видають позитивні помаранчеві шмотки ? - знущально кинув Оггі, так смачно вилаявшись, що його сусіди по покеру задоволено присвиснули.

- Я ризикну! - гримнула вона дверима.

Питання вимагали чіпкості, професіоналізму, креативності та неймовірної самовіддачі, але найголовнішим критерієм був досвід, чого у Єви якраз і не вистачало. В очах Ванди Брук, яка пильно вдивлялася в дівчину застигли лише жорсткість та прагматизм. Ніяких сентиментів, посмішок або відступів.

Претендентів було занадто багато. І по тому, як Єва відповідала  роботодавцю, вона відчула, що вона не одна з них. Цю посаду дістати було не так просто, а заслужити прихильність самої шефині, подейкували - було взагалі мега професіоналізмом.

Тільки ось Єва ніяк не могла здатися. ... Не цього разу.

Це був саме той шанс, який вона планувала отримати цілих три роки, сидячи за ґратами. Тому що саме компанія Ванди Брук виступала сполучною ниточкою з Адамом і хиткою драбиною до її сина.

Саме через малюка, образно висячи над прірвою, вона не мала права зірватися та впасти. Потрібно було дертися, хай навіть нелюдськими зусиллями, і сила ця полягала - у її материнської любові. Несамовитої, поза часом та простором любові серця матері, яке безперестанку кровоточило через вимушену розлуку. Тому Єва була готова рвати зубами, повзти на колінах, терпіти приниження аби тільки їй знову дозволили бути з її дитиною.

За попередньо зібраними даними Єва лише приблизно знала, у якому з престижних районів мешкала Ванда. Дочекавшись коли машина господині агентства виринула з підземного гаражу, чорний байк Єви вирушив за нею.

- Місіс Брук, тут дівчина, вона каже, що їй вкрай важливо зустрітися з вами, - охорона біля воріт потурбувала господиню прямо під час вечері, що лише навпроти налаштувало жінку на категоричну відмову. Залізна леді не любила, коли хтось руйнував її особисті плани.

- Яка нечувана зухвалість! Як вона представилася? - крижаний тон Ванди вже був непохитний.

- Єва Ларсон. Каже, що вона брала участь в сьогоднішньому кастингу. Передаю дослівно: «Я повинна переконати вас, що вашій компанії потрібна саме я! І я не піду, поки ви не приділите мені ще дві хвилини!»

- Передайте їй теж дослівно, що шанс у неї був. У неробочий час я не займаюся справами компанії! - різко відповіла Ванда в трубку, що звичайно ж не відповідало дійсності, бо вона була якраз фанаткою своєї справи, просиджуючи ночі  над паперами компанії. - А для неадекватних особистостей я можу викликати поліцію!

- Дівчина заявила, що стояти навпроти воріт законом не заборонено, - додав  охоронець, який навіть не намагався приховати у голосі симпатію до непроханої гості.

- Тоді це її особисті проблеми! - відрізала Ванда, дратівливо смикнув плечима.

- У тебе з’явились шанувальники, мама? - з похмурою іронією пробурчав Еджей.

- Звичайний божевільний день. А як твої справи? - вона поглянула на сина поглядом своїх пронизливих сірих очей, вже давно натренованих приховувати справжні почуття.

- Звичайний, нікчемний, убогий день, - зло кинув виделку Еджей, насилу піднімаючись з-за столу, судорожно схопившись за свою тростину. Пройшовши кілька метрів, молодик так само важко опустився у крісло біля каміну, всім своїм виглядом показуючи, що більше немає наміру продовжувати бесіду. Так він тепер міг сидіти годинами, безцільно дивлячись у вогонь.

Через деякий час за вікном зашелестів дощ.

З охоронного поста подзвонили знову, повідомивши, що дівчина як і раніше не йде. Дошкандибавши до монітора, Еджей перемкнув його на камеру біля воріт. Вона дійсно стояла на протилежному боці під проливним дощем, вперто дивлячись на вікна особняка, які світилися вдалині. Щось було у її позі, те як вона тримала голову, не відчай, і не безумство, а саме боротьба.

- Том, впустіть дівчину, - розпорядився Еджей. - Мама, - зв'язався він з матір'ю по внутрішньому телефону, - Спустися, будь ласка.

    Єва застигла у холі. Поруч з нею на підлозі відразу ж утворилася невелика калюжка, промоклий одяг прилип до тіла, чітко окреслюючи контури її стрункої фігури. Вона змерзла та тремтіла, але очі горіли непохитною метою. Ось саме цей живий погляд вона і скинула на Еджея.

- Привіт, - тихо прошепотіла Єва, зустрівшись з його допитливими, злегка глузливими очима.

- Ти знаєш, якими саме словами переконаєш її? - без натяків поцікавився Еджей, спираючись одночасно на тростину та стіну.

- Варіанти вже прокрутилися у мене в голові до автоматизму, - вона не посміхнулася, виглядаючи настороженою.

- Що тут таке? ... - кроки господині будинку вже були чутні на сходах. - Ти все ж таки зглянувся над нею? - кинула з докором Ванда, глянувши спочатку на сина, а потім на Єву. - Завтра їх тут будуть десятки, і що накажеш робити тоді?