С. Швець - Переяславська Рада. 1654

закликав Військо Запорозьке відступитися від Богдана Хмельницького і повернутися до свого «законного» володаря польського короля. Тож, як бачимо, українсько-московський союз 1654 року став засобом антиукраїнської ідеологічної війни з перших місяців свого існування.

Майже одночасно з «Собранием государственных грамот…», за ініціативою М. Сперанського (1772–1839), почалося видання законодавчих актів Російської держави за весь час її існування. Це видання дістало назву: «Полное собрание законов Российской империи». Актовий матеріал про події Визвольної війни в Україні містився в першому томі цієї праці. Саме тут були вперше надруковані так звані «Березневі статті» (комплекс документів назвали так через те, що були вони оформлені внаслідок переговорів українських послів з московським урядом у березні – квітні 1654 p.), a також царська грамота з оголошенням війни Речі Посполитій.

Крім вищеназваних документів там були листи Богдана Хмельницького з проханням про протекцію та військову допомогу проти Польщі, а також три царські грамоти, адресовані Богдану Хмельницькому.

Дуже багато джерел з української історії розглядуваного періоду було зібрано, розроблено та опубліковано завдяки діяльності «Общества истории и древностей российских при Московском университете», що діяло з 1804-го по 1929 рік, а точніше – завдяки діяльності О. Бодянського (1808–1877), який певний час (1846–1848 pp. і 1858–1877 pp.) обіймав посаду секретаря цього товариства. Завдяки йому «Общество» видало значну кількість джерел з історії України на сторінках «Чтений общества истории и древностей». Деякі з цих джерел потім, за сприяння того ж таки О. Бодянського, вийшли окремими виданнями. Саме ним були видані «Літопис Самовидця», «История русов», а також перші праці з історії України, що були написані в Російській імперії починаючи з 60-х років XVIII століття. З-поміж них – «Краткое описание о козацком малороссийском народе» (1765) П. Симоновського, «Летописное повествование о Малой России» (1785–1786) О. Рігельмана, ціла низка праць Г.-Ф. Міллера, що стосуються історії України, та ін. Що ж до нашої теми, то найціннішою є праця Д. Бантиш-Каменського «Источники Малороссийской истории», яка була видана 1858 року за сприяння О. Бодянського. Тут уперше були надруковані тексти договорів українських гетьманів з московськими царями від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи. Договір, датований 1654 роком, має чотирнадцять статей.

Найбільша публікація джерел з історії Визвольної війни за XIX століття – це «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией» (далі – АЮЗР). Усього вийшло п'ятнадцять томів «Актов…». АЮЗР є також найбільшою за всю історію розгляду публікацією джерел з українсько-російських відносин 40 – 50-х років XVII століття. В основному вони ґрунтувалися на архівах міністерств закордонних справ та юстиції.

Документи, що стосувалися українсько-московського союзу 1654 року, були надруковані у томах 3-му, 3-му додатковому, 8-му, 10-му.

Редагували «Акты…» відомі українські та російські історики: М. Костомаров (3-й т.), Г. Карпов (10-й т.), П. Куліш (8-й т.).

Найчастіше ми звертатимемося до 10-го тому, редактором якого був Г. Карпов. Том майже цілком присвячений укладенню українсько-московського союзу 1654 року. Г. Карпов зібрав усі доступні йому документи, що стосувалися цієї події, починаючи від перших кроків російського уряду, зроблених назустріч Україні, аж до матеріалів українсько-московських переговорів березня – квітня 1654 року. Там міститься найповніший варіант «Березневих статей», а також досить докладно подане листування з Москвою Богдана Хмельницького, Івана Виговського та інших визначних українських військових та політичних діячів. Було зібрано і видано багато актів, що опублікувалися раніше. Зокрема деякі листи Богдана Хмельницького до царя, описання Переяславської ради січня 1654 року, жалувані грамоти царя до гетьмана, до Війська Запорозького, до окремих осіб та ін.

Після 10-го тому «Актов…»аж до початку 40-хроків XX століття жодного значного видання джерел, що стосуються Визвольної війни, зроблено не було.

Публікувати джерела з історії України періоду Визвольної війни середини – другої половини XVII століття знову почали наприкінці 30-х років XX століття. Поштовхом до цього стає початок Другої світової війни, а точніше – необхідність ідеологічного обґрунтування приєднання до СРСР Західної України та Західної Білорусії 1939 року, а також те, що Україна досить тривалий час не підлягала прямому радянському ідеологічному контролю під час цієї війни. Діяльність національно-визвольного руху, представленого ОУН – УПА, ще більше загострювала необхідність блокувати антирадянські ідеологічні впливи в Україні. Ще до війни ГАУ НКВС СРСР запланувало на початок 40-х років публікацію археографічних збірників з історії різних народів СРСР, серед них – і з історії України часів Визвольної війни. Проте війна завадила їх виданню.

Найбільші в історії археографічні публікації стосовно Визвольної війни були здійснені з нагоди грандіозного ідеологічного заходу – святкування трьохсотої річниці возз'єднання України з Росією. У 1953–1954 роках було опубліковано тритомне видання документів та матеріалів з історії Визвольної війни: «Воссоединение Украины с Россией». Матеріали про створення українсько-московського союзу 1654 року містяться у 3-му томі збірника. Тут було поновлено і розширено весь наявний досі актовий матеріал. Кожен варіант будь-якого акту, що увійшов до збірника, узгоджено з усіма існуючими редакціями і попередніми виданнями кожного конкретного документа. З деяким запізненням вийшли «Документы Б.Хмельницкого» (1961) та «Документы об Освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг.» (1965), що були логічним продовженням «Воссоединения Украины с Россией» (1953–1954). В «Документах Б. Хмельницкого» було опубліковано 475 документів, що належать гетьманові, з них 106 опубліковано вперше. Цінність видання полягає передусім в тому, що це найбільший збірник документів, створених українською стороною. Натомість «Документы об Освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг.» в основному містять пам'ятки, що походять з польського табору. Цей збірник включає 300 документів, і більшість з них видано вперше.

Разом ці три праці є найбільшою публікацією актових матеріалів з історії Визвольної війни за все XX століття.

Мала репрезентативність самих договірних документів, що є нині в науковому обігу, свідчить про необхідність вивчення обставин укладення договору 1654 року. Але тут ситуація ще складніша. Висвітлення в джерелах українсько-російських контактів 1648–1654 pp. ґрунтується на абсолютній більшості документів російського походження. У науковому обігу досі немає жодного більш-менш повного неросійського описання Переяславської ради 1654 року. З міжнародних контактів України найкраще відображені у джерелах українсько-польські відносини. Ми маємо дуже багато як епістолярних пам'яток, так і актового матеріалу, щоправда, переважно польського походження. Так, збірник «Документы об Освободительной войне 1648–1654 гг.» майже повністю складається з польських джерел. Дуже мало інформації маємо і відносно контактів України з іншими державами.

Ми мало знаємо