Колектив авторів - Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

(кримінальної, адміністративної та ін.), а лише специфічного різновиду, який у Кодексі фігурує під назвою фінансової. Як підсумок, вважаємо, що доцільніше було б закріпити відкритий перелік відносин, на регулювання яких спрямована дія Податкового кодексу України, та закінчити регулюванням інших відносин, пов’язаних із справлянням податків і зборів.

Характерною особливістю податкових відносин є їх майновий характер — виконання податкового обов’язку означає передачу у власність або розпорядження держави та територіальних громад певних коштів. У податкових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна й майнова сторони. Відносини із приводу податків і зборів є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями й контролює надходження коштів до бюджетів, з іншого — податкові надходження є одним з основних каналів формування публічної власності, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Рівень прояву владного характеру дозволяє визначити і специфіку правовідносин у галузі оподаткування. Основною особливістю методу регулювання цієї групи відносин, як і фінансово-правових у цілому, є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів. Права й обов’язки суб’єктів відносин регламентуються однозначно, без яких-небудь варіантів і переважно імперативними нормами.

Податкове правовідношення є публічним, тобто зв’язаним, і випливає із влади. Воно виступає як форма реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізується за принципом: команда (яку видає держава) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права). Саме тому однією зі сторін фінансових правовідносин виступає суб’єкт, що має право видавати владні приписи (держава або уповноважений нею орган). Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, обов’язок платника має безумовний характер, за якого відсутня рівність сторін.

Система норм права виділяє податкові правовідносини із суспільних відносин у цілому й дозволяє сформулювати їх основні особливості: 1) цільова системність податкових правовідносин залежить від певної мети — установлення й стягнення податків. Податкові правовідносини підпорядковані певній логіці, що відображає зміст діяльності держави з установлення й збору податків, обов’язок платника внести у встановлений термін певну суму до централізованого грошового фонду; 2) формальна визначеність пов’язана з тим, що правовідносини регулюють чітко визначені зв’язки, які виникають між суб’єктами. Особливістю податкових правовідносин є те, що одним із суб’єктів завжди виступає публічний суб’єкт (держава чи територіальні громади). При цьому визначено також коло інших суб’єктів податкових правовідносин, перелік їх прав і обов’язків: держави — встановлювати податки і збори, забезпечувати їх сплату; платників податків — вносити до бюджету або фондів грошову суму у формі податку або збору у встановлений термін і в необхідному розмірі; 3) забезпечення державним примусом підсилюється тим, що фактично йдеться про охорону власником майна, що йому належить. Податкові надходження, що становлять основу централізованого грошового фонду держави, є державними коштами, і обмеження реалізації державних інтересів при невиконанні податкових обов’язків породжує охоронну реакцію державного механізму у відповідь.

Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються й реалізуються на підставі певного комплексу різноманітних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких передбачає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом: а) нормативних підстав, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин; б) суб’єктних підстав, які характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку та ін.); в) фактичних підстав — появи, зміни або припинення податкових правовідносин, які базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з яким норми права пов’язують появу, зміну або припинення податкових правовідносин. Вони являють собою: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, спричиняють певні юридичні наслідки. Класифікація юридичних фактів може здійснюватися за різних підстав: 1) за юридичними результатами: а) правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права зв’язують появу податкових правовідносин; б) правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну податкових правовідносин; в) правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов’язують припинення податкових правовідносин. Слід ураховувати, що той самий факт може викликати кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно викликає припинення правовідносин зі сплати податків і появу правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування або дарування; 2) за вольовою ознакою: а) дії — юридичні факти, які є результатом вольового поводження людей, результатом волевиявлення особи (правомірні дії — дії, які відбуваються відповідно до вимог податкових норм або не суперечать їм; неправомірні дії — дії, що порушують вимоги закону і не відповідають приписам правових норм. На підставі правових норм приймаються індивідуальні податкові акти як правомірні юридичні дії, спрямовані на появу, зміну або припинення конкретних податкових правовідносин); б) події — явища, які відбуваються, незалежно від волі суб’єктів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов’язуються із припиненням податкових правовідносин або зміною їх режиму; стихійні лиха можуть стати передумовою введення надзвичайних податків та ін.).

Пункт 1.2 цієї статті встановлює межу застосування податкового та митного законодавства України. При цьому хотілося б лише уточнити, що Податковий кодекс України визначає не правила оподаткування, а містить загальнообов’язкові норми, які регулюють поведінку (дії або бездіяльність) учасників відносин, які регулюються цим актом. Крім того, навряд чи доречно використовувати конструкцію «оподаткування митом». Оподатковувати можна лише податками, тоді як мито та збори точніше пов’язувати із справлянням.

Навряд чи є сенс виділяти види відносин, на які не поширюється дія норм Податкового кодексу України в п. 1.3 цієї статті. Визначенням сфери дії його норм у п. 1.1 виокремлено межі застосування цього акта, тоді як усі інші відносини, які не підпадають під п. 1.1 цієї статті, не є предметом регулювання цим Кодексом. Треба враховувати, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХII встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. До того ж у ст. 1 цього Закону при визначенні понять акцентується увага на спеціальному аспекті грошового зобов’язання, яке не має нічого спільного з природою податкового зобов’язання та розглядається як зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками